Пелюстки троянд торкались іі обличчя. Приторний хімічний запах подразнював слизову оболонку носа. Вони були такі безпорадні, ті троянди, без своіх шипів. З нав'язаними ім фіктивними ознаками. Вона міцно іх тримала і була, начебто, щаслива, лоскочучи себе бутонами одинадцяти рабинь, віддалених від самих себе. Таких рабинь, як і вона сама.
Продавши своє сердце за букет. Забувши про те, ким вона є. Повернувшись до його влади. Розцінивши 8березневу подачку як символ іхнього кохання, вона дістала цигарку та затягнулась тугим димом. Поринула у спогади давно минулих літ, де вона була дійсно щаслива та справжня. Де ій було місце такою, якою вона була. Посміхнулась і внюхалась в задимлену квітку.
Вона так любила ті хвилини спогадів. В них почцвала себе розправленою, крилатою. Морською чайкою, вільною. В тих картинах відлітала і парувала над світом. Дивувалась і дивувала.
Він злегка обійняв іі за плечі.
- Ти задоволена?
- Дякую - зніяковіло мовила дівчина.
З переможним виглядом хлопець відійшов від неі до найближчого кіоску за пляшкою холодного темного.
Очі його були двома блакитними океанами, в котрих маневрували рибами думки. Волосся перешіптувалось під його рукою. Він поправляв свою стильну зачіску. Пропускав крізь пальці гладкі канати. Постать віддалялась і, достигши цілі, змертвіло зупинилась в черзі.
Огорнувши очима вечірній парк, дівчина заціпила погляд на гарячій парочці. Вони спрагло цілувались, вдихаючи один одного. Розвідуючи всі точки іхніх тіл. Місяць щедро поливав іх своім світлом.
Подих розпачу вирвався з іі грудей. Вона сиділа, схована в темному закутку кущів. Така гарна, з підкрученим волоссям, одягнена в найкращу сукню свого гардеробу та в тоненьку куртку. Мілкі гусячі лапки від холоду під панчохами. Червоні щочки, запалені дешевим вином. Широко відкриті очі, тоненько підведені олівцем. Під'ідена помада. Вона сьогодні була красунею.
Чекала на нього. Недопалок тихо млів у пустому смітнику. На неі поглядали прохожі. Вона мрійливо прижмурила очі й чекала свого романтичного сусіда по життю. Блакитноокого героя іі нічних сновидінь.
Через тридцять хвилин іі лицар, спритно перестрибнувши через лавку, присів коло неі.
- Зараз до нас підійдуть моі друзі. Я зустрів Сашка з його дівчиною. Вони йдуть сюди. А ще зателефонував Дімон. В нього пляшка рому і прямий курс на нас.
- Добре. Я давно іх не бачила.
Коли компанія поповнилась гітарою та Павлом, почалась справжня веселуха. Алкоголь рвучко плескався з пляшок в пластикові стакани, намагаючись перелетіти через вінця. На весь парк гриміли нецензурні пісні. Лунали розмови про чиісь гучні гулянки. Про новий фільм і спільні походи в кіно. Про зламані ребра після аваріі.
Вона сміялась та веселилась, граючи переливом кос під слабким слабким світлом ліхтар на новій лавці. Ій говорили компліменти та слухали іі рідкі розповіді про старе життя.
- Ото ти можеш вимочити - сказав темноволосий хлопець - Йдем зі мною за пивом?
- Ні, дякую, в мене ще є.
- Та погнали, не пожалкуєш - потягнув іі за руку, обдаючи гарячим запахом горілки, юнак.
З його стаканчика плеснула смердюча рідина на іі куртку та промерзлі ноги.
- Обережно!!! - роздратувалась вона.
Перебираючи обличчя людей, вона шукала Іру, щоб спитатись вологоі серветки. Та вони з Сашком вже давно пішли.
Вони, певно, міцно спали в своєму ліжку. Сашко ніжно пригорнув Іру і побажав чудових снів. Вона з подякою поцілувала його в руку, яка обвилась іі тілом. Так. Вони вже залишили нас, адже Іра змерзла і ховалась в обіймах Сашка, дослуховуючи улюблену пісню. Потім він приніс ій гарячого чаю та вони заходились прощатись. Обережно, наче боялись зламати один одного, та при тому доволі міцно, обнялись і попрямували в сторону шоссе.
Своім коронним стрибком через лавку з'явився він.
- Пацани, я приніс пиво!
Компанія зашуміла, цокаючи пляшками.
Знову полився сміх, пісні, жарти.
Вона зігрівалась великими ковтками рому і сміялась, щоб ніхто не знав, як ій млосно та самотньо в цю березневу ніч. Ховала погляд та стягнула резинкою волосся, щоб більш ніхто не дивився на іі приготування.
Сонні, закриваючісь повіки ворухнулись, дивлячись на нього. Він стояв пооддаль, втягував дим цигарки та слухав в стільку п'яного приблуду.
В іі голові промайнули дні та ночі, години, миті. Все, пережите з ним.
Букет від цього здешевів і почав пеклом палити тіло.
Вона рішуче встала, розімнула ноги в тісному взутті. Впевненим кроком підійшла до нього.
- Потримай квіти.
- Поклади на лавку - відповів він.
Вона опустила його подарунок на дерев'яні дошки.
-Я пішла.
-Куди?
Вона не відповіла. Ходом хижачки націлилась до виходу з парку. Зняла куртку, розпустила волосся, розправила крила. Вдихнула на повні груди. Вільна. Лишила кайдани прикованими до дерев'яного сидіння. Пурхнула пташкою в невідомість. В невідомість життя...