Речь идёт о моей родине, которую я люблю. В отличие от её властей. В том смысле, что ни я их не люблю уже традиционно, как и большинство моих соотечественников. Ни власти, судя по их действиям, не любят Украину, доводя её до ручки, а то и сумасшествия. Многие из его, сумасшествия, признаков уже становятся нормой.
А дальше -- на гос. языке моей страны.
Скільки навкруги недолугого, нелогічного, неоковирного -- встигай помічати! Головне ж -- не звикнути до елементів божевілля, не вважати за нормальність, що, приміром, маємо університет і навіть міністерство «культури і мистецтва». Дарма, що культура як широке поняття, за формальною логікою, поглинає вузьке -- мистецтво. А за тим же спотвореним принципом в Україні вже проводяться «фестивалі музики і мистецтва», до того ж чомусь з іноземними назвами, як-от: «Anotherland» (Херсонська область), «Up-fest» (Луцьк). Якщо так піде й далі, матимемо «стадіони фізкультури і спорту», «музичні філармонії», «медичні поліклініки для лікування», «книжні бібліотеки», «магазини торгівлі й товарів», «школи освіти» тощо. Втім, якщо довіряти деяким журналістам Національного радіо, вже маємо «країни світу» (дякуємо за уточнення, що не країни Всесвіту). Якщо ж хтось уже звик до такого потворного словосполучення, то увага: він на шляху до горезвісної «країни дурнів»!
Ще приклади недолугості. На столичному бульварі Дружби Народів, 13, є дитячий садок із зазначеним на вивісці статусом -- «школа для дошкільнят». А в Луцьку поряд з Волинським обласним академічним музично-драматичним театром імені Т.Г. Шевченка стоїть пам’ятник… Лесі Українці. Пам’ятник же Кобзареві встановлено в іншому місці --замість монумента "основоположнику і вождеві" радянщини В. І. Леніну, якраз навпроти колишнього обкому компартії. До слова, коли вже обласний центр пов’язаний з долею великої поетеси, то вочевидь і театр варто було би назвати її іменем, тим паче пам’ятником Лесі Українці тамтешній Театральний майдан уже увічнено.
Увінчено почесними званнями (радянський анахронізм!) «народний артист України» громадян Радянської Федерації Філіпа Кіркорова, Олександра Малініна, Миколу Баскова. Тоді як основоположниця українського професіонального вокально-естрадного мистецтва Валентина Купріна -- навіть не «заслужена артистка».
На жаль, громадяни нашої країни вже майже звикли до того, що всупереч Конституції медичне обслуговування у нас фактично не безоплатне, а чиновники найвищого рангу легально ведуть бізнес. Хабарі ж стали нормою життя, тому й бо так важко з ними боротися навіть зусиллями кількох державних структур водночас. І життя народу, ой леле, після кожного революційного «майдану» чомусь не поліпшується… Не звикнути б. Адже так не хочеться жити в країні розумників з умовами в розрахунку для людей… навпаки!
...А в ночь с 28 на 29 октября (почему-то в 4.00!) надо было поставить будильник, чтобы перевести стрелки часов на зимнее время. "Слава богу, уже больше (долго ли?) законодательно переводить стрелки не будем. Слава Богу, власти поняли, что у народа есть дела и поважнее: выжить бы!" - думалось тогда.
P.S. (19 марта 2017): увы, в ночь на 26 марта власть Украины снова морочит нам голову переводом стрелок. На сей раз почему-то уже в 3.00 ночи. Как всегда, поговорили... а Васька слушает, да ест (с). Всё нестабильно, даже время зыбко: его, как видно, "шатают" для дополнительных стрессов.
Иллюстрация с сайта http://www.rusproject.org/node/1496