Был Ирод, и была Иродиада.
И Саломея, доченька, была.
И ей сказали, так она и рада,
и голову на блюде подала.
Так царь велел, так маменька сказала.
Так убеждал лохматый жрец не раз.
И глупая от радости сияла,
Пошла в ужасный до распутства пляс.
Царевночка! Танцуешь виртуозно.
Созданьице! В безумном забытьи.
Как ставишь ты игриво, грациозно
на белый мрамор ноженьки свои!
... И голову, в тех локонах по плечи,
им подала, от кровушки пьяна.
А что была то голова Предтечи,—
то, что соображала в том она?
***
Ліна Костенко
Був Ірод, і була Іродіада.
І Саломея, дочечка, була.
І їй сказали, то вона і рада,
і голову на блюді подала.
Так цар звелів, і так сказала ненька.
Так говорив і той кошлатий жрець.
Вона й пішла, раденька, що дурненька,
У той страшний розгнузданий танець.
Царівночко! Танцюєш віртуозно.
Створіннячко! В такому забутті.
Як ставиш ти грайливо й граціозно
на білий мармур ніжки золоті!
… І голову, в тих кучерях по плечі,
їм подала, від крові аж хмільна.
А що була то голова Предтечі,—
то що у цьому тямила вона?