Привіт, Аркашо.
Сьогодні 7 жовтня, Всесвітній День посмішки. Вітаю тебе з цим днем, хочу, щоби ти посміхнувся. Поглянь, якого кумедного равлика мені подарували. Дарую його і тобі теж.
Хочу тобі розповісти дещо, ти здивуєшся. Це стосується таємниці твого імені. Напевне, ти думаєш, що тебе назвали на честь твого дідуся Аркадія? Ні, це не так. Це так думають усі, бо твій тато Аркадійович. Насправді це усього лише співпадіння, бо насправді я вибрала для тебе це ім'я, коли ще сама була дитиною. І коли я виросла, вийшла заміж за твого тата, завагітніла тобою, і запропонувала це ім'я твоєму татові - то він подумав, що я вирішила назвати тебе на честь його батька, і погодився одразу.
А насправді я назвала тебе на честь мого улюбленого пупса. Цей пупс був не просто мій улюблений, а він був ще й особливий. Бо, по-перше, його подарував мені мій батько (якого я любила дуже), а по-друге - він був не такий, як усі звичайні пупси. Ти мабуть не знаєш, що таке пупс, бо вони були популярні тільки за часів мого дитинства, а зараз їх ніде уже не знайдеш. Пупс - це така маленька лялечка, розміром з дитячу долоньку. Зазвичай - у нього ручки та ніжки злиплені, і вони безіменні. А цей пупс - був з ручками та ніжками, які рухалися, і в нього було фабричне ім'я. Здогадайся, яке? Так, його звали "Аркаша". Не "Аркадій", а саме "Аркаша". "Аркаша, Аркашка" - так я любила говорити про нього.
Я його дуже любила. Він був маленький, і тому мені подобалося носити його з собою в кишенці. Він був для мене мій маленький таємний друг, з яким я спілкувалася, коли мені було самотньо. Він був тільки мій, і це мене гріло...
Мені тоді було років 8. Саме тоді я і вирішила: коли виросту, і в мене народиться син, то обов'язково назву його Аркашою. Мені дуже захотілося справжнього, живого Аркашу, з яким я буду так само спілкуватися про все на світі, довіряти йому свої секрети, і він буде моїм маленьким другом, а я буду його великим другом.
І до речі, коли ти народився - то перше, що я почула від акушерів - так це фразу: "Мальчик-с-пальчик!"... Отакий ти був такий маленький, що навіть акушери здивувалися і посміхнулися. І ще одна особлива деталь щодо моменту твого народження: ти був єдиний з трьох, кого мені дали до грудей відразу після того, як ти народився. Просто поклали на мене зверху, голого, малюсінького, теплого-теплого, і ми отак полежали трохи. Отоді я відчула, що люблю тебе дуже. Обійняла тебе, і так мені було добре... А ти лежав на мені нишком, і вже не плакав, заспокоївся в той же момент, як тебе на мене поклали. Мабуть, просто відчув, що я тебе люблю... Я досі вдячна акушеркам за цей щасливий момент у моєму житті. А потім вони сказали, що пора тебе закутати у пелюшку, і забрали у відділення для немовлят, щоби трохи пізніше принести тебе на годування.
І ти єдиний з трьох, хто знав пелюшки тільки у пологовому будинку. Коли я принесла тебе додому, то жодного разу тебе не перенала у пелюшку, а одягала у довгу сорочечку, щоби твої ручки та ніжки були вільними, щоби ти дригав ними як хотів. Я хотіла, щоби ти почувався вільно. Тому жодного разу тебе не пеленала. А ти лежав тихесенько і посміхався, насолоджуючись свободою рухів.
Вітаю тебе зі Всесвітнім Днем посмішки. Хочу, щоби ти посміхався завжди, так само, як ти посміхався, відколи народився.
07.10.2016, 11:02