Граєм ми у дорослі ігри
ми співаєм, ненавидим, плачем,
в зоопарку, де в клітках тигри,
випробовуєм ми удачу.
Помилки ми чужі рахуєм,
і збираєм пусті ми слухи,
ми на воду холодну дуєм,
до слона роздуваємо муху.
Ми не вмієм ховати образу,
і горілку ми запиваємо пивом,
не покажем нікому ні разу,
що знесилені вщент. І на диво,
не спимо ми часто ночами,
бо кохаєм, буває, фальшиво,
а в юрбі ми шукаємо днями,
з ким життя наше буде щасливим.
Ми коханих собі знаходим,
і будуєм іллюзію щастя,
до міфічний цілей приходим,
упиваємось власною властю.
Підбирати вірші не свої ми звикли,
і підписувати собою,
бо ми – діти, тільки великі,
і тому ми у мріях живемо. Без бою
ми хоробрими хочем здаватись,
ми придумуєм власні ролі,
почуття ми умієм ховати,
щоб ніхто не побачив болю.
Ми жорстокими дуже буваєм,
не хвилюють чиїсь нас сльози,
і чарівні вірші, що у когось стрічаєм,
то для нас повсякденна проза.
В нас багато всього. Ми сміємось і граєм,
ми ненавидим, дуєм, чуже підбираєм,
ми здаємось, фальшиво кохаєм,
ми вигадуєм, брешем, ховаєм.
В нас кохання і ненависть – поряд,
ми уміємо в очі сміятись,
наші помилки власні не є для нас горе.
Є усе. Лиш немає в нас сили у цьому признатись.