Привіт, Тарасе.
Учора я взнала від своєї подруги, що в тебе є ще декілька сторінок ВКонтакті. А я думала, що в тебе лише одна... І на тій ти не був дуже давно.
Я знайшла ті твої сторінки. На одній з них ти якраз був онлайн. Підписалася на твої оновлення (дружбу там немає, як запропонувати), полистала твої альбоми, додала собі твої нові фото... Ти виріс красенем.
На одному з фото побачила тебе разом з Аркадієм. Ви стояли обійнявшись... Дуже здивувалася, що тепер ви майже одного зросту: ти лише на крапелиночку вищий, зовсім ледве помітну крапелиночку. Мені було так дивно бачити вас однакового зросту. Бо в дитинстві ти був високим, вищим за своїх однолітків, а Аркадій - навпаки, нижчий за своїх однолітків. А враховуючи те, що між вами різниця у віці півтори роки - то різниця у зрості між вами була суттєва... А тепер ви однакові, і мені дивно.
Але на ранок мене чекав неприємний сюрприз. Виявляється, ти вночі прикріпив на своїй стіні запис: "Тварь - не относящееся ничем к моей семье!!", і під словом "Тварь" - посилання на мою сторінку...
Знаєш, я перейшла на твою сторінку, і натиснула на опцію "Пожалітися модераторам", вибравши пунк "Образа". Тому скоро цей запис буде знищено.
Ти недобре робиш, сину... Твоя агресія проти мене повернеться тобі бумерангом. Хто проклинає свою матір, той сам буде проклятий. Не мною, а людьми. Бо ти не маєш права мене засуджувати, а тим паче - грубіянити мені.
Я пам'ятаю, як декілька років тому написала тобі ВКонтакті у личку. Ти тоді послав мене матом. Я запам'ятала це... І тому досі не хочу з тобою спілкуватися. Хоча - все-таки я спробувала учора простягнути тобі руку дружби... Але - бач, як ти на мій крок відповів...
Так, мені боляче, і образливо. Не буду приховувати. Адже для цього я і почала писати та публікувати тут свої листи, щоби ти колись прочитав мої відверті листи до тебе, до вас... Можливо, цей лист буде останнім тобі, я не знаю. Але ти не правий, синку... Дуже не правий.
Ти виріс красенем зовні... Але виріс потворою усередині. Так само, як і Евеліна. Я була доброю до неї, але вона відповіла мені грубістю. Єдиний, хто виріс людиною - це Аркадій... Мій Аркаша. Не дарма я його любила стільки років.
А тебе... так, я не любила. Зате поважала. Але тепер - і поважати тебе не можу, бо мені огидно... Написати таке на своїй стіні про свою матір - це огидно.
01.10.2016, 13:30