Роман Кононовича - багатошаровий. Його текст - густий і соковитий. Він пахкий, поліфонічний і дуже візуальний. Коновович цим романом ствердив себе, як неперевершений стиліст та знавець і майстер українського слова. Він створив книгу, яка не відпускає читача з перших сторінок, яка уводить його в трансовий стан і залишається в глибині свідомості ще довго по прочитанні. Можливо, колись цей роман отримає оцінку "геніальний". Можливо. Але для цього його ще треба дошліфувати: в певних місцях забрати зайве, а в інших додати таких "мікроелементів", яке зробить весь текст цілісним та гідним аби його назвали "магістеріумом".
Чому цей роман, навіть в такому, дещо не доконаному артефактному вигляді, являє собою річ велику, яку осягнути рецензіями, відгуками, критичними оглядами навряд чи можливо. Його треба читати. Читати все! Всі пласти. Детально, не оминаючи жодного слова. Роман магічний, містичний, реалістичний.
Отже пласти. Перший пласт: традиційні українські замовляння, які письменник, пропустив через свою психіку, стилізував і зробив артефактом чародійства. Ось для прикладу замовляння, яким відкривається роман:
"На чорному морі чорний камінь лежить, на чорному камені чорний огонь горить, коло чорного огня чорний чоловік сидить, чорна шапка, чорна кошуля, чорні чоботи, чорне м’ясо пече, чорним ґанджаром крає. Їхав через чорне море святий Юр на білому коні на золотому сідлі. Бігло за ним троє вовків — білий, чорний і червоний. Білий камінь лизав, чорний землю глитав, червоний кров смоктав. Уздріли вони чорного чоловіка, стали його цькувати, стали його в чужу україну завертати.
Ти, чорний чоловіче, чоловічисько, чоловічище! Чи ти з землі, чи з-під землі, чи ти зо світа чи ти з-поза світа, чи ти турецький, чи ти німецький, чи ти жидовський, чи ти московський — я тебе виволаю, я тебе святим Юром і його вовками заклинаю. Йди собі, чорний чоловіче, в чужу україну! В чужій україні єсть камінний город, в камінному городі єсть камінний майдан, а на камінному майдані єсть камінний шпиль. У камінному шпилі сидять біси, брати твої! Станеш їм, чорний чоловіче, слугувати, за люд хрещений станеш забувати, душі наші християнські не будеш більше погубляти..."
Другий пласт: Оповідний - тут ми слідкуємо за подіями головного героя роману Юра, "пса війни", який повертається з Боснії в рідне село аби поквитатися з боржниками. Цей пласт побудований на реаліях 70 - 90 років ХХ століття. Він правдивий і автентичний.
Третій пласт: наша національна травма - Голодомор 1932-33 років. Його змалювання та осмислення. Навряд чи хтось, окрім Кононовича здатний так побачити цю трагедію, яка так чи інакше зачепила більшу частину мертвий, живих і ненароджених українців, так її переосмислити і підвести до краю можливого катарсису (в сенсі колективного неусвідомленого).
Четвертий пласт - чародійство та трансперсональний досвід, репрезентований героїнею роману бабусею Юра, яка вже померла на момент головної історії роману, але живіша всіх живих. Саме в цьому пласті роману ми зустрічаємо актуальний антикомунізм, квінтесенцією якого є гасло "комуністи - нелюди, убити яких не є гріхом". Саме цього усвідомлення не вистачає дуже багатьом українцям, чиїх рідних погубили песиголовці з червоними картками в нагрудних кишенях.
П'ятий пласт: тема зради, запроданства, моральної дегенерації, яку її насії, значна частина наших одноплемінників, виправдовують необхідністю виживати.
Всі ці пласти переплетені, гармонійно поєднані. Можливо в цьому секрет легкої читабельності роману попри складну його структуру та щільність, як образну так і лінгвістичну?
На завершення відгуку хочу закликати автора роману зробити його другу редакцію, яка без сумніву зробить цей роман таким, що житиме сотні років і презентуватиме українську літературу, в числі наймайстерніших літератур світу. Зробити насправді не так вже треба і багато:
1) структурувати текст засобами модерної верстки (хоча майстрів такої верстки в Україні не так вже і багато, але знайти можна);
2) пропустити нову редакцію роману через процедуру бета-рідінгу і дати можливість редакторові, врахувавши всі слушні зауваження бета-рідерів,зробити редагування без погодження з автором. Практика показує, що українські автори, попри їх таланти, досвід та майстерність, своїми незгодами з редакторами (тими одиницями, які справді заслуговують на це звання) роблять свої тексти тільки гіршими.