Весна. Селянин на поле вийшов, орати. Тягне конячка плуга. Тяжко... Раптом плуг зачепився за щось. Розкопав селянин - дуга якась! Прив'язав до неї мотузку, запряг конячку свою і вона, що і плуга ледве тягнула, легко і просто витягла із землі великий дзвін! Не роздумуючи селянин віддав його до церкви. Спорудили високу дзвіницю, щоб звуки дзвону було чути далеко-далеко...І тут виявилось, що він незвичайний! З кожним його ударом люди навколо ставали добріші: бідняки легше переносили свої незгоди, а багатші - ділилися статками з біднішими... Зникли в селі біда, сварки, непорозуміння.
Прочув про чудо-дзвін і правитель краю. Забажав мати чудо у своєму розпорядженні. Приїхав до села, наказав зняти дзвона та відвезти до столиці. Посмутніли люди: шкода віддавати дзвін. Але хто вони такі - правителю заперечувати? Зняли дзвін і завантажили на воза.Запрягли три пари коней, свиснули батоги. Але не зрушив віз з місця, ані на йоту! Здивувався правитель - повеселіли люди... Наказав правитель запрягти у віз волів - ті сильніші та витриваліші! Але й три пари волів ради не дали. Зраділи люди: дзвін у селі залишиться! А правитель розсердився: не у мене, так ні в кого не буде! Та повелів - розбити дзвін!
З болем і сумом дивились люди, як їх чудо-дзвін під ударами молота розсипався на дрібні шматочки...
Поїхав правитель, розійшлися люди... І тільки селянин довго сидів біля розбитого дзвону і лише пізно вночі повернув додому. А на ранок знову прийшов на те місце. Яким же було його здивування: кожен шматочок, навіть найменший, став маленьким дзвіночком - веселим та голосним! Зібрав селянин дзвоники та пішов від хати до хати, роздаючи їх та розповідаючи про чудо...
Одна біда: маленькі дзвоники втратили здатність робити людей добрішими. Вони лише нагадували про добро в людських душах і дарували радість))
(за мотивами російської легенди.)