Ната любила цей стелаж в книжковому магазині. «Книги з рук у руки». Знаєте таке? Ну це коли приносиш свою книжку з невеличким підписом для майбутнього власника, а на взаєм можеш узяти будь-яку іншу. Вона поставила книжку і уже дивилася , що б цікаве взяти, коли побачила на полиці статуетку-кульку: малий ангелик сидів в кульці і вигравав на сопілці. «Коли ангели грають, у нашому світі падає сніг: мякий і лапатий, вкриває землю білою ковдрою» - одразу згадалися бабусині слова. Рука сама потягнулася і взяла статуетку.
Тримаючи в руках кулю Наталочка подумала, що дуже рідко в її житті трапляються пригоди. Рука сама струснула кулю і полетів сніг…
День пройшов спокійно, як завжди. А ось «пригоди» очікували на неї по дорозі додому. Бомжуватого вигляду мужчина почав до неї чіплятись і вхопивши за руку намагався кудись потягти. Переляк у Наталочки був сильним. Вона почала відбиватись і кричати , і її почули!! Здоровенний вівчар підскочив на місце події , прокусив руку нападнику, а Нату вхопив за рукав і потягнув за собою. Пес відпустив її лише на зупинці, дочекався допоки дівчина сіла на трамвай і пішов собі геть.. Наті на мить здалося, що вона почула, як він сказав: «бажати слід обережно!» Тільки зараз Наталочка згадала, що сама побажала собі пригод!!
Але уже на ранок, вчорашня пригода здалась вигадкою, звичайною накладкою ситуацій. В голові билась лише одна думка, якщо бажати, то напевне, того, про що мрієш найбільше! Зараз її найзаповітнішим бажанням було – стати актрисою. Невже ангелик зможе їй допомогти? Наталочка взяла в руку кульку і загадала бажання. Але як тільки струснула її, кулька вилетіла з рук і Ната заледве встигла впіймати її , не давши упасти на підлогу. Друга спроба була не кращою! Кулька покотилась по підлозі і втретє ризикувати Ната не наважилась. Екзамени в театральний Ната провалила, але не здивувалась і навіть не дуже розчарувалась: напевне це таки не її!
Минув час. Навчання, приробітки, домашні справи відволікли Наталочку від чарівної кульки і бажань. Одного разу, увечері , Ната підійшла до Ангелка і спитала в нього: «ну хоч чоловіка свого майбутнього я можу побачити?» Вона відвернулась і не помітила, як у кульці тихо і плавно закружляв сніг… Ранком, як завжди, Ната одягла спортивний костюм і вибігла на вулицю. Не встигла вона і кількох кроків зробити, як на неї налетів живий сірий смерч. Здоровенний вівчар кружляв і ластився коло неї. Чекав, що вона його погладить. Що Наталочка з радістю і зробила. Чим привела в транс господаря собаки, що уже біг їй на допомогу. З хлопцем, Романом, вони швидко і просто знайшли спільну мову. Було дивно, але видавалось правильним і нормальним , бути поряд. Так, наче цей спокійний і врівноважений хлопець її доля… Стоп!! Про що це вона подумала? Що Роман її доля? То може?...
Уже за місяць Ната зрозуміла, що любить Романа. Та й той, не приховував своїх почуттів. А ще за місяць вони почали думати про одруження.
А Наталочці треба було зробити, ще одну справу. Статуетка-кулька лежала в сумці. Ната знала, що далі вона зможе йти і сама, поруч з коханою людиною. А кульці слід шукати іншого господаря. Їй треба допомагати іншим знайти своє щастя…
МОРАЛЬ: 3. Те, що призначено долею, не оминеш. 2. Те, що не твоє, твоїм ніколи не буде. 1. БАЖАТИ СЛІД ОБЕРЕЖНО!