Давно це діялось, ще тоді, коли поміж людей жили чарівники, по небу літали ангели, а по землі ходили добро і зло, правда і кривда, надія і відчай, віра і любов...
На березі озера, на високій скелі, жив чаклун. Старі люди пам'ятали його звичайним хлопцем, але зараз ніхто не відважився б до нього підійти. Дуже давно брехня і зрада дівчини розбили йому серце і у ньому поселилось зло. Воно й верховодило чаклуном.
Одного разу, на галявину біля озера, спустився янгол. Дівчина-янгол. Зняла крила, скупалась і сіла на камені, відпочити. Дівчина підняла очі і зустрілась поглядом з хлопцем, звичайним земним хлопцем. Той сидів на протилежному боці озера і намагався не ворушитись, і навіть не дихати, боячись сполохати таку красу. Коли погляди зустрілись, в їхніх серцях загорівся маленький вогник - любов. Хлопцеві захотілось підбігти до дівчини, схопити на руки, закружляти, та він стримав себе.
А дівчині пора було летіти. Вона одягла крила і піднялась в небо. З землі вона видавалась звичайною хмаринкою, але хлопець точно знав, що саме ця "хмаринка" - його.
З того часу молоді люди почали зустрічатись на березі озера, хоч і по різні його боки. Щоразу хлопець залишав для дівчини подарунок - троянду. А дівчина забирала квіти і залишала їх біля будинків З кожної квітки виростав трояндовий кущ, а в обійсті поселялись тиха радість, спокій і затишок.
І в душі хлопця була така ж тиха радість. А ще - непевність. Він не міг зрозуміти, як можна було так закохатись? Він подивився на дівчину. Гарна? Він зустрічав і гарніших дівчат. Але чому ж тоді він певен, що без неї його життя стане пустим?
Дівчина й собі поглядала на хлопця. Зловила його погляд і на душі розлилась ніжність. Вона не промовила до нього ні слова, але знала, що якщо він підійде й запропонує бути разом, вона ні на мить не завагається: віддасть свої крила, лише для того, щоб бути поруч з ним.
Закохані пішли на зустріч один одному. Зустрілись на містку і зрозуміли, що уже не зможуть розлучитись; не зможуть відвести погляду; не зможуть відпустити руки. Любов розквітла в їхніх душах прекрасною квіткою.
А чаклуна, котрий спостерігав за цим коханням, спалював злий вогонь заздрості. Чому не для нього любов розливалась по поверхні озера мілліардами золотих блискіток? Чому не для нього розстеляла вона срібну місячну доріжку? Чому? Не було в нього - не буде ні в кого, вирішив чаклун! Зібрав увесь вогонь заздрості і злості і ударив ним по закоханим.
На щастя, хлопець встиг помітити і чаклуна і його вогонь. Схопивши дівчину, хлопець кинувся в озеро. Коли закохані сховались під водою чаклун ударив вдруге, бажаючи, аби хлопець і дівчина ніколи не могли покинути озеро. От тільки любов, справжня любов, то велика сила! Вона перетворила пару на білих лебедів. Чаклун трохи не луснув від злості!Перетворився на величезного орла і розпростав крила, маючи намір убити лебедів. І знову втрутилась сила любові: чаклун відчув, що кам'яніє. Він востаннє створив чари. Випустив усю свою чорну заздрість в водограй біля ніг і закам'янів навіки. Ці чари назавжди зачинили закоханих в тілах птахів. Але вони не змогли убити їхньої любові.
А любов розчинила цю чорну хмару заздрості у воді. Тому, приходячи сюди, до озера, і бачачи закохану пару, ми інколи по доброму заздримо їм. А потім усміхаємось, бо біля цього чарівного озера кожен може знайти своє кохання. Досить лише стати біля крил янгола і очима ти обов'язково зустрінешся зі своїм коханням. Досить лише зійти на місточок і ви ніколи більше не розлучитесь.