Кізонька Катруся та тінь.
Якось одного чудового весняного ранку, прокинулася в хліву маленька кізонька Катруся, та поглянувши навколо сонними очима, не знайшла свою маму козу. Лише тітка корова в стійлі розганяючи хвостом зграю кусючої мошкари як завжди не поспішаючи жувала сіно. Схопившись на свої тоненькі ніжки, Катруся запитала: тітонько а де поділася моя мама? Вона обіцяла що сьогодні поведе мене вперше на велике пасовище! Тітка корова не зграбно повернулася, вдаривши в стійло своїм боком, аж дошки задрижали, та ласкаво поглянула на Катрусю своїми великими очима, промовила: - Твоя матуся вранці вже пішла на пасовище, а ти так солодко спала що вона не захотіла тебе так занадто рано турбувати. Та вона обіцяла в обідню пору по тебе повернутися, а до тої пори за тобою нагляну я, та наш добрий старій пес Сірко! - То мені до обідньої пори сидіти в хліву та сумувати ? – запитала Катруся, і в розпачі сіла на підлогу, встелену свіжим запашним сіном. - Чому тобі сумувати ? - відповіла тітка корова. Виходь на подвір’я, там ласкаве сонечко вже пригрівае та літо до нас закликае. На подвірї пес Сірко за всим наглядае, і не дозволить тебе ні кому образити. Пограєшся , скуштуеш прохолодної водиці з криниці, звикнеш до палючого сонечка, а як повернеться по тебе матінка , то поведе тебе вже на велике пасовище !
Зраділа кізонька Катруся, підскочила та весело брязкаючи дзвіночком на яскраво червоній стрічці, прожогом кинулася до воріт з хліва. Катруся вискочила з хліва та зупинилася посеред подвір’я. Яскраве сонечко аж засліпило їй очі з несподіванки, опісля напівтемного та прохолодного хліва. - Он воно яке те сонечко, - мружачись в небо, промовила кізонька. Вона намагалася все розгледіти там в блакитній височині ту яскраву та сліпучу пляму ! Катруся вперше вийшла з хліва після свого народження, тож ніколи не звертала увагу на небо. Але зараз, коли вона стояла посеред двору під сліпучим та лагідним сонечком їй все це здавалось неймовірним!
Потроху очі Катрусі звикли до сліпучого сонця і кізонька пішла оглянути затишний двір. Але не встигла вона навіть дійти до буди Сірка, як за нею нав’язався якийсь страшний чорний, мов безмісячна ніч, непізнаній звір. Він як з під землі виріс! Кізонька Катруся з ляку підскочила та кинулась навтьоки від звіра по подвір’ю , а чорний звір теж підстрибнув та слідом побіг за нею. Кізонька біжить, озираеться, а звір слідом. Катруся ще швидше побігла, щоб втекти від чорного звіра, а він біжить слід у слід, не відстане ні на крок! Дивиться Катруся, а біля паркану купа дровець складена висока. Думає зараз заскочу на неї, мене там звір ні за що не дістане. Та як з розгону скакне на ту купу, зупинилась на самісінькій верхівці та повернулася. Де той звір ? Ану ж бо спробуй так високо заскочити ! Поглянула праворуч не видно звіра, поглянула ліворуч -теж не видно. Напевне зрозумів, що не впіймати йому Катрусю тай подався десь з двору, - думала кізонька. Та задня ніжка трішки спіткнулась, Катруся озирнулась що там позаду, і вжахнулася, страшний чорний звір стояв прямісінько на купі за кізонькою ! Стрибонула з гори та помчала навпростець до хліва перескакуючи через грядки з окропом , петрушкою, та морквою. Та звір не відстав, він теж легко перескакував всі перепони не гірше кізоньки. - А він таки дуже спритний - промайнула думка у Катрусі. Вона вбігла в прохолодній хлів та звір зник без сліду, як крізь землю провалився, Можливо він зачаївся десь біля входу і чекає на кізоньку. Ледь встигла сховатися, ще б трішки і звір наздогнав. Було б тоді Катрусі непереливки, такий страхітливий звір може проковтнути кізоньку и кісточок не залишити ! - Чому ж він сам в хлів за нею не побіг? Може він боїться тітки корови? Вона велика, в рудих плямах з величезними та гострими рогами ! То напевне він її злякався, и кізонька підбігла до корови. Ой тітонько, допоможіть! Там на подвір’ї на мене страшній чорний звір накинувся, я ледве в хлів від нього втекла, а то лихо трохи не скоїлось ! - Зачекай не розповідай так швидко, - відповіла корова, що ще за чорній звір міг на нашому подвір’ї заявитись? Куди там пес Сірко дивиться, чи вже такий старий став що не чує та не добачае, яке неподобство на подвір’ї коеться !! Зачекай тут Катруся в безпеці, сховайся в сіно і не показуй свого носа на подвір’я поки не повернусь. Я вийду, гляну де Сірко та вдвох виженемо того звіра за подвір’я в ліс ! Кізонька Катруся швиденько вмостилася в купі запашного сіна та причаїлась поки тітка корова сходе на подвір’я. Досить швидко повернулася тітка корова. - Вилазь Катруся, не бійся, ми з Сірком обдивились все подвір’я, всі закутки, навіть в льох зазирнули, нема ніде ніякого звіра. Можливо він вже втік собі подалі в ліс щоб прочуханки не отримати ! Сірко пообіцяв пильніше стежити за подвір’ям та його мешканцями, так що вже нічого не бійся, йди сміливо грайся на сонечку.
Вийшла Катруся з хліва, тай по холодочку пішла по під стінкою озираючись. Та не видно ніде страшного звіра, мабуть таки його гарно злякали Сірко з коровою,- міркувала Катруся. Обійшовши хлів по прохолодній тіні, вона раптово вийшла на сонечко и попрямувала до коритця з прохолодною водою, але не пройшла и половини шляху, як з подивом для себе, побачила того самого страшного чорного звіра. Він йшов неквапливо трохи позаду: ой лелечки! Що ж це таке коїться? Він хоче мене зїсти, одні кісточки зоставити, - вирішила кізонька. И як поскаче навколо огородини, та по під парканом глечики перестрибуючи, а чорний звір не відстае, він то зліва біжить, то справа підбігае, то слідом несеться… Катруся через коритце, и звір скаче. Вона навколо криниці, а звір не відстае. Заховалася в тіні за будою Сірка, дивиться нема звіра. Напевне їй вдалося від нього втекти й сховатися, - розмріялась Катруся, та лише виставила голову з за буди подивитися, а тут и звір теж на неї вигляда з за буди Сірка ! Знову лячно стало Катрусі, та я к поскаче вона, як навіжена через увесь двір, а чорний звір слідом, вона навкруги льоху и той звір не відстане, біжить за нею, вона хвилястою стежкою і чорній звір за нею. Так набігалася -наскакалася, пити захотіла. А що буде те буде и миттю до коритця, заплющила очі и п’є прохолодну воду. Відкривае очі, а чорний звір теж стоїть п’є воду з коритця. Та що ж це таке, ніяк від мене не одчепиться цей чорній звір, А ж тут чує кізонька Катруся, що її хтось кличе, підіймае голову, а то її матуся коза кличе на подвір’я заходячи. Катруся як підскоче і миттю до матінки. - Ой матінко коза, рятуй мене від страшного чорного лютого звіра! Весь день мені спокою не дає, мабуть хоче мене маленьку занапастити! Матінка коза спокійно навкруги подивилась та запитує: - Де той звір, що мою Катрусю скривдити хотів? Виходь, неборака, зараз матінка коза задасть тобі нахабі ! - Ось він! Ось він! Так ось же він ! Аж підскочила на місці кізонька Катруся и показує на чорного звіра, який стоїть поряд неї. Глянула матінка коза та як засміеться. - Що ж то за звір страшній. То твоя тінь, Катруся. Тому ти від того чорного звіра не змогла втекти. Неможливо втекти від своеї тіні. Дивись, он і в мене є такий страшний звір позаду, завжди по сонечку ходить. І в старого Сірка тінь слідом по подвірю ходе, і в тітки корови, у всього що під сонечком на подвірї є своя тінь ! Отак з тобою сьогодні пожартувало сонечко, моя ти маленька боягузка Катруся ! Тепер вже не будеш боятися своеї тіні. Ото розповісти про того чорного звіра на пасовищі, довго сестри кози сміятися будуть ! Катрусі стало ніяково перед матінкою козою, що вона така боягузка в неї. І вона собі пообіцяла, що більше вже нічого боятися не буде, а буде такою хороброю, як мама ! І вже по обіді, коли вони вдвох йшли по стежині на велике пасовище, Катруся бігла попереду мами, на випередки з своею тінью, і весело сміялася під брязкіт свого дзвіночка !