VALENTIN LUCHENKO·THURSDAY, 4 AUGUST
Шановне товариство, коли пишете або читаєте про суди Лінча для України, про їх актуальність в нинішній ситуації, коли корумпована наскрізь держава замість покарання корупціонерів та негідників-мажорів, які п’яні або обколені-обнюхані збивають на смерть простих громадян на дорогах, їх відводить від справедливих вироків, не забувайте що для судів Лінча потрібні ГРОМАДИ і ГРОМАДЯНИ. Питання чи маємо ми їх в наявності, особисто для мене, є риторичним.
Разом з тим, у 20-ті роки ХХ століття суди Лінча були доволі поширеною практикою в надніпрянських селах підрадянською України-Руси. Про один такий випадок я нині розповім.
Довгий час в селі Бирюки, Київської губернії, діяла зухвала банда, яка грабувала односельців, здійснюючи вночі підкопи під комори а також здійснювала гоп-стопи на Великій дорозі (нині Таращанське шосе). Врешті членів банди зловили свідомі громадяни і доправили до сільської управи, де в присутності старости було здійснено слідство та допити (з використанням тортур). На допитах та очних ставках всі члени банугрупування були виявлені. Серед них виявився навіть один комсомолець на прізвисько Пітерський.
Після слідства, було скликане громадське віче, на якому були присутні всі дорослі притомні мешканці Бирюків. Перед громадою було поставлене питання, що робити з бандитами, які тероризували довгий час односельців та перехожих та мандрівників з Великої дороги. Були дві опції: передати злочинців повітовій владі або здійснити судочинство на місці рішенням громади. Громада проголосувала майже одностайно за судочинство на місці, позаяк довіри до Влади Рад селяни не мали з огляду на те, що один бандит був членом саме цієї влади. Після того староста поставив на голосування вирок про смертну кару бандитам. Це рішення також ухвалили майже одностайно.
Наступного дня заарештованих вивели в Глинище (глиняний кар’єр) за коворотом і в присутності громади розстріляли. Цікава деталь. Охочих розстрілювати серед селян було багато, але коли справа дійшла до фіналу, серед 5 членів розстрільної команди знайшовся лише один чоловік, який це зробив сомотужки (іншим забракло мужності взяти гріх на душу).
Звісно, такий “самосуд в Бирюках” спричинив рейвах в повіті то ж до села направили міліцію для з’ясування всіх обставин. Але свідчень про суд та виконавця вироку ніхто з селян не дав, тому ніхто від радянської влади покарання не поніс. Розстріляних тихо похоронили. До 1947 року в Бирюках випадків пограбування більше не траплялося. Така от історія.