Войны с фермерами по-Украински

ВЛАДНІ ВІЙНИ ІЗ ФЕРМЕРАМИ,
Або про рабовласництво по-хустськи

Хустщина – край цікавий, різноманітний, в тому числі і в кримінальному плані. Тут із легкістю можуть сфальшувати справу на неповнолітніх дітей, звинувативши їх не менш ніж в розбої. І діти, після катування – майже 40-годинного утримування без їжі та сну в приміщенні райвідділу міліції визнають усі резонансні крадіжки району, скоєні на той час, хоча підлітки ніякий злочинів не скоювали.
У червні 2015 року, вироком Хустського районного суду дітей було засуджено до умовних термінів покарання та випущено із-під варти.
Через півроку кримінальна палата Закарпатського апеляційного суду скасовує вирок суду першої інстанції і направляє кримінальну справу до Тячівського районного суду, на стадію попереднього розгляду…
На сьогодні вже усім зрозуміло, що треба виправдовувати дітей, а винних – працівників міліції та Хустської прокуратури – притягувати до передбаченої законом відповідальності.
Нині та ж сама ситуація по іншій кримінальний справі – зухвалій стрілянині минулого року в Шаянах, коли міліціянт вистрелив у голову хустського підприємця, а потім важко пораненого, стікаючого кров’ю, при чисельних свідках тягав на ланці по асфальту наче пса. Цього ж дня було безбоязно побито батька підприємця, поважну в Хусті людину. А де на все це Хустська прокуратура? Вона, як завжди, на місці – покриває дії злочинців у погонах. 
Після вказаного вище нібито все зрозуміло і немає вже чому дивуватись. Але в редакції помилились. Свідченням цього стали чисельні кримінальні пригоди працівників Хустської поліції як у минулому, так і вже в цьому році. Про що наша чергова розповідь.

РЕКЕТИРИ НА ДОРОЗІ

Продовження хустської правоохоронної корупційної тематики почалося в травні цього року, коли наша газета надрукувала історію про зухвалий випадок – рекет працівників Хустської поліції проти відомого хустського підприємця Богдана Антонюка, який займається видобутком будівельного туфу в селі Рокосово.
Тоді редакція була щиро здивована діями працівників міліції, вважаючи, що в наш час таке майже не можливе, адже приватний підприємець мав усі дозволи та необхідні документи, нічого не порушував і регулярно роками сплачував до місцевого бюджету податки.
Працівники ж міліції, а це Кирик Петро Петрович, начальник відділу захисту економіки ГУ НП, та Німчук Василь Павлович, капітан поліції, навпаки, не мали при собі навіть примітивного підтвердження законності своїх дій по перевірці – належним чином виготовленого та підписаного направлення на перевірку діяльності фірми ПВКП «Діорит».
Місцеві шерифи, не кліпнувши оком, надали в якості підтвердження правомірності своїх дій… фіктивну застарілу ксерокопію без вологої печатки на перевірку незрозуміло чого, чи кого. Добре, що не рулон туалетного паперу із надрукованою на ній Конституцією. Адже юридична сила в них була однакова, тільки у рулону більше переваг, особливо при цільовому використанні.
Самі ж поліціанти, як з’ясувалося під час спілкування підприємця із ними, не знали навіть, де в районі знаходиться зазначене підприємство. Приватний підприємець місцевих шерифо-рекетирів не злякався, зупинений вантаж не дозволив відтранспортувати на штрафний майданчик і подав скарги в різні інстанції – владні та правоохоронні органи.
Згодом із Ужгорода прибув перевіряючий – підполковник міліції, начальник сектору УБОЗ УМВС Носенко Сергій Анатолієвич, який уважно вислухав приватного підприємця, пообіцяв розібратися із анонімним журналістом, який відмовився на вимогу Богдана Антонюка надати посвідчення журналіста, з подачі якого в Інтернет-сайти на підприємця полився бруд, зустрітися із скаржником за місцем вказаного ним проживання, який нібито написав на підприємця скаргу, але реально там ніколи не проживав і взагалі людини за таким прізвищем в Хустському районі, яка до того щось написала в поліцію, взагалі не існує. Маємо аноніма… Записавши все, поліцейський чиновник відбув до рідного правоохоронного болота – Ужгорода.
Згодом підприємець Богдан Антонюк отримав від керівництва Закарпатської поліції відповідь, яка його збентежила. Надаємо її із незначними скороченнями:
«Шановний
Богдане Дмитровичу!
Повідомляю, що УЗЕ в Закарпатській області ДЗЕ НП України було здійснено розгляд матеріалів по Вашій заяві від 09 квітня 2016 року, яка зареєстрована в журналі Єдиного обліку Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області за № 1742 від 20.04.2016.
Проведеною перевіркою неправомірних дій з боку працівників УЗЕ в Закарпатській області ДЗЕ НП України не встановлено.
Беручи до уваги, що в діях працівників поліції відсутні будь-які ознаки кримінального правопорушення, прийнято рішення подальший розгляд Вашої заяви припинити.
Крім цього, висновок та матеріали перевірки по заяві направлені у прокуратуру Закарпатської області».
Із відповіді вбачається, що правоохоронці діяли в межах закону і нічого не порушували. Анонімний журналіст щез, як і такий же самий анонімний заявник. Тиша і про стан розгляду поданої заяви про злочин, яку було внесено до ЄРДР. Тобто місцева рекетирська мафія поліціантів вирішила справу зам’яти – спустити її на гальмах. В чому їм допоміг центральний Закарпатський дах.
Чому допоміг? Відповідь банальна. Це не перший випадок, коли приватних підприємців та фірми, які займаються видобутком будівельних матеріалів, місцеві шерифи обкладають даниною… від 2 до 4 тисяч доларів на місць, про що після цієї публікації розповіли підприємці не тільки Хустського району…
Слід усім розуміти, що сучасні влада, поліція, прокуратура, суд, СБУ тощо, це є кримінальна система – своєрідне ОЗУ за участю місцевих та центральних «шерифів-фівників». Тому нема чому дивуватись, і зокрема тому, що відбувається на теренах нашої животіючої держави, яку доїдає суцільна владна та правоохоронна корупція.

ВІДМІННЕ РУСЛО – НЕПЕРЕДБАЧУВАНІ ПРОБЛЕМИ

Після цієї публікації редакція газети отримала багато дзвінків та звернень від інших приватних підприємців. Нині матеріали в опрацюванні. Ми ж вам надаємо продовження шерифської теми по-хустськи, але вже в якості потерпілих в нас фермери, у яких намагаються в інтересах третіх осіб відібрати землю, майно, здійснюються напади із застосуванням вогнепальної зброї, руйнується майно. Нашу розповідь почнемо із відомого в с. Вишково Хустського району фермера Олександра Юлійовича Профончика.
Життя цієї особистості типове для переважної кількості активних закарпатців.
До 2003 року він, як і сотні тисяч краян, регулярно їздив по заробітках за кордон, як міг, займався бізнесом. Але зміни, які відбулися, змусили відмовитись від звичного заробітчанського ритму життя. Свій початок вони взяли саме у цьому році, коли в родині Профончиків народилася перша донечка. І батько вирішив скоротити свої заробітчанські круїзи та почати потрохи заробляти вдома та жити біля дітей і жінки, допомагаючи утримувати братові двох літніх хворих батьків, які до того ж є інвалідами. Мама – інвалід праці, а тато – інвалід Радянської Армії другої групи.
Саме із цієї причини пан Олександр почав працювати на виїзді тільки від Пасхи до осені. А зиму знаходився вдома, вирішуючи господарські питання.
Маючи за плечима економічну освіту – за фахом економіст, у 1995 році закінчив Тернопільську Академію народного господарства, оцінив свої наявні можливості і приступив до праці. Перший крок – зайнявся ремонтом зібраного в різні часи металобрухту – беушної техніки. За три роки поставив її на колеса, вклавши в машини купу грошей.
У 2007 році, маючи за спиною відремонтовану потужну техніку, перейшов до другого етапу і згодом отримав дозвіл на розчистку русла річки Тиса, в урочищі Рогода, яке за межами смт. Вишково.
Як згадує Олександр Юлійович, він отримав найгіршу ділянку роботи, але не розгубився. За рік спромігся навести на річці такий порядок, що до неї понині можна заїхати на легковій автомашині. Навіть були періоди, коли до нього місцеве керівництво, на розчищене русло, привозило комісії із Києва та різних інстанцій, щоб показати як в Закарпатті утримуються річки.
Парадоксально, що саме в період високої оцінки та визнання вкладу Олександра Юлійовича в таку важливу справу, як розчищення русла ріки Тиса, його місцева санепідстанція, як найслабшу ланку, адже він ніколи не скаржиться, штрафує по 115 гривень. Ви не повірите за що: пусті пластмасові пляшки, що наносила під час повені вода.
Вже якось і не дивують людська логіка та вимоги Закону, адже за пусті пляшки підприємець не несе та не може нести жодної відповідальності. Свою роботу по розчищенню русла річки Тиса він виконував сумлінно. Нині цю роботу припинено. Виноградівське водне господарство не продовжило дозволу, який видається на рік. Причина проста – відмова платити відкати за збут продукції. До того ж у 2008 році почалася криза.
Нині зазначена ділянка потребує негайного продовження робіт. Зволікання призведе до небажаних наслідків. З боку селища Стеблівка нищівно під час повені водами річки Тиса забираються родючі ґрунти з земель колишнього колгоспу. Погіршують ситуацію і величезні збитки, нанесені попередніми підприємцями, які під самою дамбою добували гравійно-піщану суміш. Ця рінча сотнями камазів вивозилася на будівництво дач київських можновладців, що згодом могло призвести до екологічного лиха, яке без сумніву списали б на пана Олександра.
Врятувало його тільки те, що розумні люди свого часу підказали йому під час прийому ним ділянки для викання робіт в урочищі Рогода зробити відеофіксацію саме цих робіт, що стало незаперечним доказом правомірності усіх його дій.
 На Олександра Юлійовича наїхали правоохоронні органи із метою звинувачення у незаконному видобутку рінчі, вимагали пояснень (до речі, 4 рази Олександр їздив у м. Ужгород до обласного управляння «Водгоспу» на дачу пояснень до пана Чепака, – прим. редакції). Все припинилося тільки тоді, коли Олександр надав копію відеокасети із записом проведених робіт. Переслідування підприємця відразу ж припинилися. Але на наступний рік він не отримав дозволу на проведення вище вказаних робіт на річці Тиса. Адже підприємці, які працюють за законом і знають, із ким мають справи, документуючи усі свої дії, можновладцям не потрібні. От якби крав та продавав і на штрафи погоджувався, тоді був би в пошані.
Як факт. На сьогодні закуплена та відремонтована підприємцем техніка вже вісім років простоює та руйнується. Питання чому – уже не потребує пояснень!

МОЯ НЕ МОЯ ЗЕМЛЯ…

Так і не дочекавшись дозволу на продовження робіт по очищенню русла, пан Олександр, який знаходився на той час в урочищі Рогода, придбав у колишнього власника, орденоносця Мейгеша Л.Л., частину колишнього літнього загону для утримання худоби, закупив у племінному господарстві в м. Луцьк три корови і почав розвивати своє підсобне господарство. За декілька років наростив поголів’я до 47 голів, що дозволило йому займатися постачанням цілісного молока в дошкільні навчальні заклади району.
Не маючи своєї землі для випасання та заготівлі сіна для худоби, він у 2007 році написав заяву на оренду земельної ділянки і виготовив проект відводу в урочищі Рогода, а саме на ділянку, яка прилягає до зазначеного господарства.
Даний проект було виготовлено та погоджено в усіх інстанціях ТОВ «Дергеокадастр», але по незрозумілих причинах Хустська районна держадміністрація під керівництвом на той час пана Пригара В.В., який займав посаду заступника голови адміністрації і погоджував усі проекти та оренди й підписував всі належні документи, що відносилися до земель Хустської РДА, відмовила йому.
Згодом з’ясувалося, що дана земельна ділянка належить до пайового фонду, який повинен надаватися взамін сертифікатів колишнім працівникам колгоспу «Прикордонник». Тоді, не маючи виходу, бо худобу треба годувати кожного дня, Олександр почав шукати людей, а саме колишніх працівників зазначеного колгоспу, які мали сертифікати, але не отримали землю. Таких на той час було встановлено 10 осіб. Маючи нотаріальне посвідчення від людей, пан Олександр подав заяву щодо надання земельної ділянки в натурі, взамін сертифікатів, які на той момент не були отоварені.
У 2009 році люди подали документи, а саме сертифікати із заявами, де чітко було вказано розташування земельних ділянок в урочищі Рогода в ТОВ «Моя Земля». На той момент помінялася влада в «Держкомземі» Хустського району, а саме пан Токар В.С. був направлений із м. Хуст до м. Ужгород на посаду начальника «Держземагенства» в Закарпатській області, а на його місце прийшов його зять Лепей Ю.Ю., який до цього очолював фірму «Хуст – Земля Карпат», що виготовляла проектну документацію щодо приватизації земель.
Коли треба було підписати пакети документів бажаючим отримати земельні ділянки, а саме тим людям, які погодилася надати в оренду після отримання свої земельні ділянки для випасання худоби та сінокосу, він, Лепей Ю.Ю., відповів, що люди подали документ не в ту фірму. Однак було проведено оплату попередній фірмі щодо виготовлення проектної документації. Не зважаючи на ці витрати та неповернуті кошти, люди були вимушені подати пакети документів по-новому в ТОВ «Хуст – Земля Карпат», бо все одно погоджував усі документи начальник «Держкомзему» Хустського району пан Лепей Ю.Ю.
Станом на сьогоднішній день навколо питання виділення людям земель творяться різноманітні чиновницькі чвари. Але вищевказаним мешканцям смт. Вишково так і не виділили горбом зароблені земельні ділянки. А тим часом поруч із цими ділянками загороджуються та продаються земельні ділянки цього ж самого пайового фонду місцевими чиновниками… Маячня? Ні, тотальна корупція місцевих чиновників різного рівня.
Згодом, після вказаних корупційних дій, в інтересах третіх осіб, біля господарства пана Олександра, по сусідству в халабуді біля озера, маючи на руках державний акт на один пай на підставну особу, з’явився старий Ракша. Другий акт заднім числом вже було оформлено через Лепея Ю.Ю.
Внаслідок цих підготовчих дій в 2009 році з’явилися такі собі нові власники, як Ракша Іван Іванович та його брат Ракша Артур Іванович. Іван – колишній працівник міліції, якого було звільнено за неадекватну поведінку та інші зловживання й пригоди із Тячівського РВ УМВС.
Цими громадянами на сьогоднішній день без жодних підтверджуючих документів самовільно загороджено водойму площею біля двох гектарів та земельна ділянка площею біля 6,5 гектара. Жителі с. Модьоровш оскаржили до органів влади та до так званих правоохорнців факт незаконного заволодіння земельними ділянками. Реакція не забарилася. Брати Ракші почали переслідувати скаржників, погрожувати їм фізичною розправою, порушувати громадський порядок.
За цей же період часу, особливо в останні роки, із їх боку мали місце і збройні напади на сусідів, у тому числі з використанням вогнепальної зброї. На все це влада та правоохоронні органи мовчать, наче Іван Ракша заклеїв їм роти скотчем, як колись собі в дитинстві під час навчання в школі після розмови із батьком, який тоді сказав сину: «Тобі іти працювати або в міліцію, або одразу ж в тюрму».
Батько мав рацію. Тільки декілька свіжих прикладів про кримінальні пригоди братів Ракшів.

«ДЖІЛІ» ІДЕ НА ТАРАН…

Протистояння фермеру було розпочато майже із першого дня, як він вирішив зайнятися землею та худобою. Відбувалося воно по-різному, навіть із люттю.
Перший такий випадок трапився у 2012 році, коли фермер Олександр навколо сільгоспдвору висадив навмисно для цієї мети закуплений 161 саджанець дуба, із яких 61 саджанець був червоний дуб. Реакція не забарилася. Брати Ракші поламали усі саджанці.
Фермер наступного року закупив саджанці грецьких горіхів і знову висадив цю ж саму кількість. На сьогодні залишилося 15-ть дерев із 161-го Інші знищені. Що вже можна сказати про моральне обличчя цих людей? Ідемо далі. До більш гарячих справ.
14 квітня 2015 року пан Олександр разом із своєю дружиною Юлією, перебуваючи на підсобному господарстві в урочищі Рогода, а саме на вечірньому доїнні, помітили, що забули вдома частину доїльного апарату. Олександр поїхав за запчастиною, дружина почала роздавати худобі корм у сараї.
Коли фермер виїхав із подвір’я господарства, то побачив автомобіль громадянина Ракші І.І. марки «Джілі» чорного кольору із ним самим за кермом, який рухався йому назустріч.
Порушивши правила дорожнього руху, «Джіллі» в’їхав на зустрічну смугу та лоб у лоб таранив фермера Олександра. Після чого брати Ракші та сусід по господарству із ними пан Василик М.В. вискочили із автівки, підбігли до шоферської дверці машини, в якій сидів Олександр, та почали витягувати його із салону.
Олександру вдалося вирватися та вискочити через пасажирські дверці. Нападники його за десяток метрів наздогнали, де і почалася бійка, в якій троє били фермера.
Олександр Юлійович, захищаючи себе, спромігся частково нейтралізувати Ракшу І.І. та зайнявся Василиком. В цей момент Ракша А.І. побіг до «Джілі». Завівши її, з розгону біля трансформатора, який знаходиться на сільгоспдворі, збив неугодного фермера з ніг.
Олександр, вилетівши від удару на машину, розбив лівим плечем та головою лобове скло і, перелетівши через дах автомобіля, впав спиною на асфальт. В тій гарячці фермер хотів підхопитися, але ноги не слухалися, оскільки було пошкоджено хребет і, як в подальшому з’ясувалося в лікарні під час обстеження  в нього були порвані зв’язки в обох колінах.
Фермер почав повзти на руках до своєї машини. А в той час брати Ракші та Василик підбігли до нього і почали бити руками, ногами, жбурляли в скривавленого фермера каміння. Били до того, поки одяг не перетворився на шмаття.
На це із хати вийшла громадянка Легіна Наталія Вікторівна зі своєю донькою Вікою і сказала, щоб перестали бити Олександра. Однак нападники увійшли в раж. Ракша Іван став кричати до брата Артура про те, де рушниця. Почувши у відповідь, що в багажнику, поліз в салон відкривати, але не змогли відкрити – багажника заклинило.
Поки брати Ракші займалися рушницею, фермер доповз на руках до своє старої шестірки 1983 року випуску. Заліз на руках на сидіння і з першого обороту, коли машина завжди заводилася тяжко із п’яти поворотів ключа, різко завелася і Олександр заднім ходом заїхав на своє подвір’я. Навздогін нападники жбурнули п’ятикілограмовий камінь в лобове скло автомобіля, цілячи фермеру в голову. Що сталося, ви можете оцінити по фотографіях, які ми друкуємо.
ДЗВОНІТЬ ПО «ШВИДКУ» В КИЇВ…
На шум двигуна машини чоловіка вибігла на подвір’я
дружина Олександра. Побачивши його в такому стані, вона почала відливати його водою. На це також вийшли знайомі, які перед тим згодилися допомогти Олександру по роботі на фермі.
Вони разом затягли фермера в хату та поклали на диван. Подзвонили на 103 і на 102. Ні швидка, ні міліція на виклик не виїхали. Що робити – ніхто не знав. Тоді Олександр вирішив передзвонити своєму товаришу, який мешкає в м. Київ. Почувши його ревучий від болю голос, товариш зателефонував на гарячу лінію в Міністерство охорони здоров’я. Звідти подзвонили в Ужгород на швидку. Ужгородська швидка передзвонила в Хустську швидку і аж через 4 години після дзвінка Олександра машина швидкої допомоги, яка базується у лікарському відділенні смт. Вишково в 6 км від ферми Профончика, приїхала надати йому першу невідкладну допомогу. При цьому слід зазначити, що за першим же дзвінком та ж сама швидка забрала Ракшу І.І. і йому не довелося чекати 4 годин. Найцікавіше, що того дня на швидкій чергував товариш Ракші І.І., фельдшер Полянський І.І.
Як говорить Олександр Юлійович, йому часто радять різні особи покарати братів Ракшів їхніми ж методами – бандитськими, але людина боїться гріха. Тому надіється на Закон і каже: «Бог на небі! Він сидить високо і бачить глибоко. Кожен із тих, хто причетний до цього випадку, рано чи пізно отримає своє покарання як за конкретні дії, так і зухвалі слова». Коли фермер лежав у лікарні, для деяких покарання вже наступило…
Не менш цікаве відбувалося і в лікарні, де з’ясувалося, що перед фермером був привезений Ракша І.І. З розмов із персоналом та іншими присутніми було встановлено, що надана медична допомога потерпілому Ракші заключала в собі тільки накладення дренажу на голову, на якій було в одному місці трохи пошкоджено шкіру.
Коли Ракша І.І взнав про важкі ушкодження, отримані фермером, то одразу ж почав терміново вирішувати питання про створення собі важких тілесних ушкоджень. Для цього його було терміново госпіталізовано із розміщенням до першої елітної палати «білих» людей району, якою опікується особисто завідуючий відділенням. Одразу ж з’явилися і нові діагнози: несподівано з’ясувалося, що в нього «перелам» ключиці та струс мозку, яких в нього реально не було. Тому в смт. Вишково та с. Модьоровші, коли чують про Ракшу І.І., кажуть, що це людина із контуженою совістю. Стосовно ж зламу ключиці, то це перевірити не важко. Встановить будь-яке слідство та не зацікавлена експертиза. Але це вже інша історія, про яку трохи нижче.
Але повернемося до подій того дня. Як стверджує потерпілий фермер та інші свідки, того дня нападники були напідпитку, і є усі підстави підозрювати, що були обкурені і злочин скоювали під впливом наркотичних речовин. Місцевим майже усім відомо, що вказані громадяни займаються вирощуванням та вживанням коноплі, посадки якої зафіксовані мешканцями сіл.
До речі, під час обшуку, який проводила міліція після цих подій, при свідках, окрім рушниці було вилучено… цілий оберемок коноплі та пакет висушеної. Але чомусь у кримінальному провадженні фігурує тільки одне стебло… Мабуть конопля «всохла», як і совість у братів Ракшів. А може цього вечора в підрозділі міліціантів було свято і вони усі обкурилися на халяву… Чи було насправді так, чи конопельку було продано, достеменно не відомо. Відомо одне: була і щезла. Разом із оберемком та пакетом.
Після цього вас, шановні читачі, вже має не дивувати той факт, що того вечора міліція взагалі не приїхала на місце злочину, куди її викликали. Чому так є – зрозуміло!

СТРІЛЯНИНА  «ПО-РАКША»

Після того, як Олександр Юлійович потрапив до лікарні із компресійним переломом хребців та порваними зв’язками суглобів, почалися не менш цікаві події. Перше дійство відбулося в лікарні, де Олександр в один із днів зловив Ракшу І.І. на черговому перекурі конопельки. Спалахнув скандал. Ракша І.І. був вимушений швиденько виписатися.
Після цього відбувся другий акт трагікомедії за участю братів Ракшів. Одного вечора, коли фермер ще був у лікарні, вже відомий нам громадянин Василик Микола, повертаючись із с. Модьоровш додому на ферму, де проживає із батьками, по дорозі на мості нарвався на засідку, організовану братами Ракшами. Що вони там не поділили, сказати важко. Інформація різна. Коротко узагальню її як борг.
Так от, натягнувши своєму «боєвому» побратиму Василику ганчірку на голову, брати так сильно його побили, що він втратив свідомість. Невідомо чим це взагалі ще б закінчилося, якби не люди, які в той час вчасно опинилися на місці події. Тому побиття вже непритомного Василика припинилося.
Щодо даної події було подано заяву про скоєний злочин, на що Хустське РВ УМВС в Закарпатській області не вжило жодних заходів. Чи треба питати чому?
Але братам Ракшам і цього здалося замало. За декілька днів пан Ракша І.І. обстріляв із рушниці будинок, а саме жилу кімнату громадянки Василик В.В. (Легіної Н.В.), розбивши картеччю скло.
За зазначеним фактом було подано належним чином підготовлену заяву про злочин. Працівники міліції Хустського РВ, приїхавши на місце події та зібравши картеч в житловому приміщенні, поїхали в м. Хуст. При чому обурювалися на чисельні заяви-скарги сільгоспдвору, подані на братів Ракшів…
Другий випадок обстрілу сільгосподвору Василика В.В. вищевказаними громадянами було вчинено буквально через декілька днів, але в присутності працівників міліції Хустського РВ, які прибули за черговим викликом щодо п’яної стрілянини Ракші І.І., який того дня стріляв із мисливської рушниці в бік пастуха та стада із худобою.
Працівники міліції, якщо вірити їхнім розповідям, погналися за Ракшею І.І. та Ракшею А.В., але не наздогнали. Пояснили керівництву, що брати Ракші втекли на мотоциклі через поле в невідомому напрямку. За зазначеним фактом не було вжито жодних заходів. Заяву потерпілих Василика В.В. та його дружини проігноровано.
Чому? Питання знову ж залишається відкритим.
Висвітлювати обстріл навісів фермера Олександра, які знаходяться на його території для зберігання сіна, так як і багато інших хуліганських дій Ракшів, про які було повідомлено Хустську міліцію, вже не буду. Реакція і так була нульова!
Але на цьому пригоди братів Ракшів не завершилися. Вважаючи, що відповідний фон загального свавілля ними вже створено, а населення навколишніх сіл спромоглося переконатися, що правоохоронців у цих місцях не існує – суцільне ОЗУ, вони перейшли до головної цілі.
Через декілька тижнів на подвір’ї сільгоспдвору Олександра з’явилися працівники ТОВ «Хуст – Земля Карпат» з паном Ракшею І.І. і почали вимірювати територію сільгоспдвору, до якого не мали жодного відношення. В подальшому з’ясувалося, що пан Ракша І.І. за допомогою ТОВ «Хуст – Земля Карпат» хотів узаконити заїзд через територію сільгоспдвору в урочище Рогода до захопленої ним ділянки, яка на сьогоднішній день є загородженою парканом, поміж штахетин якого висаджено дерева та різноманітні рослини.
Питання: хто надає такі поради, які переслідують кінцеву ціль узаконення самовільно захопленої ділянки?
На завершення далеко не усіх пригод братів Ракшів ще один випадок із застуванням вогнепальної зброї. Після того, як мешканці сільгоспдвору виступили категорично проти узаконення дороги та проведення електромережі через подвір’я, жителі сільгоспдвору, понищивши екскаватором, який належить Хустському РАЙДУ, взявши його без жодних належних документів на земляні роботи (захоплення чужого майна, руйнування чужого майна), доки фермер не став під стрілу екскаватора, свідками чого були працівники Хустського РЕМ, Ракша І.І. погрожував жительці сільгоспдвору Легіній Н.В. фізичною розправою та розстрілом усієї родини. В підтвердження своїх дій протягом декілька днів поспіль стріляв із рушниці в бік їхньої оселі.
На сьогоднішній день по хуліганських діях Ракші І.І. та Ракші А.І. існує безліч заяв від жителів села та їх сусідів, які не розглядаються роками. Ні міліція, ні прокуратура на хуліганські дії братів Ракшів, в яких вбачаються ознаки чисельних злочинів, не реагують.
Кому це потрібно і хто за цим стоїть?
І ще питання. Із чого можна жити, не працюючи роками, мати розкішні машини і нехтувати законом? Хто би міг собі із смертних дозволити так жити? І взагалі, чи потрібна нам така поліція та прокуратура?
За останні роки було декілька спроб прорватися на вказану ділянку річки працівниками, які працюють у сьогоднішнього депутата районної ради пана Канюки Івана Васильовича, саме яким і було скоєно напад 2 травня 2013 року на підсобне господарство Олександра Васильовича, який по сьогоднішній день займається вирощування ВРХ.

СВІЖАЧКИ ВІД РАКШІВ

Останній випадок. Так би мовити свіжачок від Ракшів.
Весною 2016 року, коли пан Олександр взяв в оренду землю біля ферми, привів її в порядок та хотів засіяти кукурудзою для корму худоби, окремими жителями та депутатом від селищної ради с. Модьоровш паном Тацюном І.В. було створено перепони та демонстративно висипано сміття на приведену фермером в порядок землю. Олександр наступного дня разом із дітьми та дружиною зібрали сміття та вивезли його на сміттєзвалище. Але після того із боку Тацюна І.В., який прикривався ім’ям депутата Хустської районної ради п. Канюки І.В., стали лунати погрози як на адресу фермера, так і трактористів, що будуть сіяти зерно. Казав, що вони спалять техніку того, хто посміє проводити посівні роботи.
За фактом погроз подано заяву в органи влади. Головою громадської ради при Хустській РДА Річардом Дойчаком це питання було піднято на сесії Хустської районної ради. Реакція нуль! Фермер чекає подальшого розвитку подій.
В травні 2016 року громадянин Ракша І.І. та громадянин Пригара Я.В., працівник Хустської поліції, син колишнього першого заступника голови РДА Пригара В.В., який по невідомих схемах привласнив частину сільгоспдвору в урочищі Рогода, а саме 0,42 га, документи на яке було оформлено на його свата – Неймета К.К., не причетний не то що до сільгоспдвору, але і до колишнього колгоспу, за участю Ракші І.І. проклали незаконно кабель високої напруги від трансформатору до незаконно побудованих будівель на водозахисній прибережній смузі (25 метрів).
Під чиїм дахом відбуваються такі зухвалі порушення законодавства України? Чим займаються Ракші на даній території, ніде не працюючи? Може вони там під носом поліції вирощують плантації коноплі? Чи не перевірити це обласним правоохоронним органам?
На завершення ще декілька слів про те, як фермеру пану Олександру, м’яко кажучи, шкодять вказані вище особи.
Влітку в липні 2015 року фермером Олександром було зафіксовано набиття скла на пасовищі. Із пляшок збивалася горловина, і десятки таких пляшок було встановлено на пасовищі. Худоба, наступаючи, розрізала ноги, починала хворіти і її неможливо було вилікувати, адже тварина тяжка і мусить рухатись. Тому трьох корів Олександру довелося здати на м’ясо.
Не менш дивними були факти падіння 4 телят, у яких було виявлено розклад печінки. Пізніше було встановлено під час розтину, що використовувалася ванільна отрута.
Нині фермер утримує 47 голів ВРХ, але не має землі під пасовище. Скажіть, як в таких умовах можна працювати та утримувати сім’ю.
СЛІДСТВО ВЕДУТЬ «КОЗЛИ»!
По факту нападу на фермера у минулому році порушено кримінальну справу. Найдивнішим був її початок, коли «неупереджене» слідство» в постанові зазначило, що фермера було побито невідомими особами.
За 15 місяців з дня скоєння злочину вже встигло помінятися 4 слідчих, але не було проведено жодної слідчої дії. Слідча Бакало Л.В. щось зробила на перший крок, про що ніде не згадується, після чого її поміняли по черзі на двох слідчих.
Писати про те, що за цей час жоден із слідчих не виїхав на місце злочину, навіть і не варто – ОЗУ.
Після звернення фермера на гарячу лінію до МВС України, назначили нового слідчого і його знов викликають на дання показів. Тобто мордують. Коли Олександр Профончик звернувся до районного прокурора, то там в кабінеті почув вислів, що вони разом із Ракшею однакові. Вельми цікавий висновок. Скільки за такі слова блиснуло прокурору в оці із-під пов’язки Феміди?
Скільки можна цю клоунаду повторювати, задається питанням фермер і кому це потрібно?

КОЛИ ДУША – ЛАЙНО

Друга історія є не менш цікавою. Вона стосується фермера Грицика Олега Васильовича, обійстя якого знаходиться майже поруч із обійстям фермера Профончика О.Ю. та межує із господарством братів Ракшів. За браком площі я стисло доведу вам про суть проблеми.
Першу фермерську ділянку розміром в декілька гектарів Грицик отримав у 2006 році. Спочатку поставив палатку, де можна було б укритися від дощу та і взагалі зупинитися. Потім привіз металевий вагончик. В подальшому побудував капітальний дерев’яний склад для зберігання сільгосппродукції на декілька десятків тон.
Другу ділянку вже купив у 2012 році. На цих земельних ділянках вирощував великі кавуни, які були солодкими, важили до 10 кіл і користувалися великим попитом. Так само вирощував картоплю, капусту, моркву, помідори, перець. Коротше все, що можна продати на закарпатських ринках, здати іншим споживачам.
Перші проблеми у Олега Грицика почалися у 2014 році. Хоча самі симтоми на погіршення стосунків були у минулі роки. До того фермер на свої очі бачив, як брати Ракші вижили із земельної ділянки іншого фермера та в подальшому захопили її.
У 2012 – 2013 роках почався словесний тиск  із образами та пропозиціями забратися геть. В останні два роки брати Ракші почали активно огороджуватися навколо земельниї ділянки Олега Грицика, лізти на неї.
Безпосередньо бойові дії із боку братів Ракшів почалися у 2015 році, коли вони, вдершись на його ділянку, розбили туалет. Потім наступним кроком зруйнували велику альтанку загальною площею в 40 м. кв., де відпочивала, обідала та ховалася від дощу велика родина Грицика. Загалом 8 осіб, із яких 6 дітей. А в подальшому черга дійшла і до складу для овочів. Декілька разів брати били шифер на даху, який потім довелося замінювати. Пообдирали із стін дошки та попалили їх разом із альтанкою, дах якої, наче насміхаючись, кинули в озеро. Олег Грицик написав скаргу. Приїхала комісія, при якій Ракша І.І. заявив, що все це брехня і що він нічого такого із братом не робив. Після комісії захоплене майно було обнесено колючим дротом, приєднавши до себе таким чином майже 30 сотин землі.
В цей же період часу постраждали і десятки саджанців, висаджених Олегом Грициком. Було знищено, повирубувано та повисмикувано виноград, десятки фруктових дерев, порубано 10 ківі, 40 фундуків.
На другому боці ділянки було озеро. Він мав до нього вихід. Брав із нього воду для поливу. Ракші перегородили прохід до озера загального користування. Був вимушений викопати колодязь та провести водогін. У водогоні вони в подальшому забили камінням трубу. Був вимушений викопати іншого колодязя, яким і нині користується.
Ця посівна, як і минула, була екстремальною. В полі було братами Ракшами встановлено їжаки, зроблені із 200-міліметрових цвяхів. Як результат – 4 пробиті колеса.
В цьому ж 2016 році пішли погрози фізичної розправи – постріляти. Погрозу знехтувати було неможливо, адже до цього було багато стрілянини із його участю. Перед тим був обстріляний картеччю 20-тонний бак, який Олег Грицик завіз для води. Із цього приводу та інших обставин – побиття сина, Олег Грицик неодноразово звертався із заявами в міліцію-поліцію, прокуратуру, органи влади. Реакція нуль.
Але коли син Олега Грицика викинув на ділянку братів порізані на їхній ділянці Ракшами дерева та придавив їх колесом, Ракша І.І. із словами: «Я тебе вб’ю» одразу ж побіг за рушницею. За годину з’явився дільничний, і на сина Олена Грицика було порушено адміністративну справу, яка дуже швидко опинилася в Хустському суді, на який потерпілий не з’явився. Як результат – штраф. Як вам ОЗУ в дії?
Нещодавно на Олександра Профончика  було організовано дзвінок на гарячу лінію до Кабінету мінісирів України. Анонім, який назвався чужим прізвищам   повідомив, що у нього працюють туберкульозні  роми. Цього дзвінка було достатньо, щоб  до фермера через два дні висадився десант із усіх районних установ, починаючи санепідемстанцією і завершуючи представниками органів влади. Нічого не підвередилося. Але нерви помотали. Потім по немеру телефону з’ясувалося,  що дзвонив Іван Ракша. Як вам реакція владного ОЗУ? Так би вони реагували на  реальний кримінал скоений тим же Ракша!
На завершення один штрих, який чи не найкраще характеризує культурний, інтелектуальний рівень братів Ракшів. Ще на самому початку активної фази війни із майном Олега Грицика в альтанці на стіл йому сипали зерно, щоб кури, які вистрибували туди, паскудили там. Але цього їм здалося мало і вони самі на центр столу наваляли купу. В підтвердження усього вище написаного надаємо на ваш читацький розсуд публікацю в газеті «Нарцисова Долина» в травні 2016 року. Висновки робіть самі.
 
«НА ХУСТЩИНІ ЗЕМЕЛЬНИЙ «БЕЗПРЕДЄЛ»

У Вишкові місцевий латифундист за мовчазної згоди місцевої і районної влади прибрав до рук землю громади.
Земельне питання – одне з найбільш болючих на Хустщині. Свого часу великі наділи районної землі за чорними схемами опинилися у руках місцевих латифундистів, які просто тримають їх, набиваючи ціну. Самі ділянки ж, відібрані у громад, тим часом заростають бур’янами.
За спостереженнями громадської ради при Хустській РДА, чимало сумнівних земельних оборудок у районі припадає на час керівництва у Хустському районному «Держземуправлінні» з 2010 року Липея Юрія – зятя Токаря Володимира, колишнього начальника «Держземуправління» у Хустському районі. За п’ять років керування пан Липей проводив якусь цікаву приватизацію земель без зборів громадськості сіл району. Тільки в цьому році почалися зустрічі. Так, 22 січня 2016 року така зустріч була проведена у смт. Вишково. Тут громада обурена розпаюваннями земель. З цією проблемою громадська рада змушена була звернутись у правоохоронні органи.
4 грудня 2015 року відбулася сесія районної ради, де було вирішено створити депутатську комісію зі з’ясування причини земельних суперечок в урочищі Рогода. Саме там біля ріки Тиса стоїть колишня ферма колгоспу «Прикордонник» селища Вишково. Громада довгі роки вирощує тут урожай. Біля цієї ферми якимось чином заволодів земельною ділянкою пайовиків Вишкова якийсь там пан Ракша І. І., який не працював у колгоспі і дня і якому видають рішення на землю, не питаючи дозволу у громади, згідно із законодавством. Відтак він самовільно на землях будує будиночок, різні прибудови, не маючи на це дозволу, спокійно проживає, зробив собі дорогу без дозволу користувачів.
Більше того, пан Ракша І. І. продовжує знущатися над майном сусіда Грицика О. В., у якого є рішення сільради на господарську споруду, постійно погрожує односільчанам, каже, що за ним стоять «великі люди». Виникає питання: хто може за ним стояти?
Ще на цій фермі знаходиться споруда колишнього колгоспу. Її якимось чином продають, виділяють 42 сотки землі людині, яка до колишнього колгоспу не має ніякого відношення. Про всі ці дії повідомлено у прокуратуру району. Громадськість Вишкова обурена такими діями, а чиновники тільки спостерігають, що з цього вийде. А тим часом такі землевласники, як п. Ракша, продовжують собі жити і процвітати. Про це був відеорепортаж по місцевому телебаченню «РТК-Хуст» 25 лютого 2016 року.
По сьогоднішній день п. Ракша продовжує знущання, їздить своїм мотоциклом по засіяному полю, розбирає будівлю п. Грицика О. В. і говорить односільчанам: «Ви й так нічого не доведете...». Крім того, у ніч з 1 на 2 березня в цьому урочищі була отруєна собака. Хто це робить?
1 березня на сільгоспугіддя виїжджала комісія сільради на чолі з головою селищної ради, депутатом Канюкою Іваном та опергрупа Хустської поліції. П. Ракша І.І. був попереджений про відповідальність за злочинні дії та знищення майна п. Грицика. Громадська рада, у свою чергу, продовжує розслідувати ці земельні питання і в подальшому буде інформувати про стан справ, повідомив «Нарцисову Долину» голова громадської ради при Хустській РДА Річард Дойчак.
Отак і живуть і працюють поруч із братами Ракшами фермери Олександр Профончик та Олег Грицик.
Тому фермери як можуть – так і захищаються.
Десятки разів по викладеним вище питанням вони зверталися до голови сільскої ради с. Вишково. Але той, наче ті три мавпи в одній особі: нічого не бачить, не чує та сказати не може...
Керівництво Хустської РДА до якої зверталися фермери  - копія голови  села, наче  брат близнюк, але вже по мавпячій лінії...
Був фемер Олександр Профончик у губернатора краю Г.Москаля. Аж двічі! Той відправив його до начальника обласної поліції пана С.Князева у якого фермер встиг побувати вже тричі...
Дійшли фермери навіть до передачі «Гроші», які зняли по цьому свавіллю фільм та показали його.
Одну із історій можна подивитсия на ютубі. Назва: «Де правда».
https://www.youtube.com/watch?v=yPXpUNFbsak
https://www.youtube.com/watch?v=tZsekipbE_s
https://www.youtube.com/watch?v=G85wa44p_PM
Чим це завершиться при суцільному свавіллі та безвладді в районі, ніхто не знає. Але переконані, що так завжди не буде, а для тих, хто порушує закони, права людей та покриває злочини, покарання не оминути…»
Далі буде.

Від редакції. Те, що надруковано, тільки маленький штрих до того суцільного свавілля, яке чинять Ракші та подібні до них на теренах Хустського району і яких покривають влада та правоохоронні органи, штовхаючи район до суцільного хаосу та беззаконня, що може закінчитися суцільними розборками та зведенням рахунків. Тим паче зброї в області, в тому числі завезеної із АТО, вистачає. Черговим доказом цього є інформація, яка надійшла із Хуста на наших доблесних можновладців.
На околиці м. Хуст кмітливими можновладцями було отримано та оформлено на сторонніх осіб 74 га землі. На них весною цього року було посаджено декілька тисяч саджанців фундуку. Справа вигідна. Мова навіть не про фундук, а про те, як це відбувалося. Ні, не по виділенню землі та оформленню її на сторонніх осіб керівниками місцевих ОЗУ, а як відбувалося садіння саджанців фундуку.
На цей захід було залучено не найманих працівників – їм треба гроші платити. І тим паче чималі. Тому керівництво ОЗУ, якому належать ці плантації, вирішило використати безкоштовну рабську силу. В нашому випадку – дітей шкіл м. Хуст. Про цей випадок та інші редакцією газети буде повідомлено Міністерство освіти України, правоохоронні органи. Нехай воно само розбирається із директорами шкіл, які здали своїх учнів на декілька днів у рабство на приватні плантації фундука. Навчитися писати пояснювальні мають і керівники міліції, прокуратури, районного відділу освіти…
До речі, коли номер вже було заверстано, стало відомо, що одного із керівників  Хустських поліціантів було понижено в посаді, адже він не зміг пояснити комісії, зокрема редактору газети «Правозахист» Василю Шетеля, якого до неї було  включено, по свавіллю відносне фермерів Олександра Профончика та Олега Грицика. Про перебіг подій навколо цієї справи та багато інших – у наших подальших випусках.