Спогади випускника 1984 року,про своє
навчання в остерській школі№ 1( Остерській
гімназії) протягом 1974-1984 років ЛАВРЕНЧУКА
ПЕТРА ЯКОВИЧА вчителя історії та
правознавства,вчителя вишої категорії,
історика,письменника,краєзнавця.Автора
декількох видань з історії краю та поєтичних
збірок та сотні статей, з історії України.
Частина Перша.Стара школа остерського народного училища.
Я народився в місті Остер в 1967 році 5 червня в один день з Олександром Сергійовичем Пушкіним.Можливо це і визначило мій гуманітарний напрямок в житті.А можливо я , його унаслідував від своїх двоюрідних дідів, які закінчили Евминську середню школу та виховували підростаюче покоління.Дід Василь довгий час викладав історію в селі Літки Остерського повіту після війни.А дід Петро викладав гуманітарні педмети у військових училищах м.Києва.Мій дядько Божок Іван Григорович був кандидат історичних наук і викладав в інституті культури ім.Карпенка Карого займався важливими культуролдогічними справами УРСР. Своїх рідних дідів я не памятаю,вони загинули на фронті Доугої Світової війни.Один захищаючи блокадний Петербург(Ленніград) потрапив під горнило показових розстрілів сталінсько=брієвських репресій,інший під містом Вінниця в 1944 році.Спогади та розмови про рідних можливо і сприяли тому що я став істориком та краєзнавцем.В нашій сім"ї,відкрито говорили про багато речей,з юнацьких років, я знав багато білих плям про війну,репресій,голодомор,остарбайтерів.Тому в школі мені ісорія давалася дуже легко,як і всі гуманітарні предмети.Були випадки коли я за твір отримував "5" за літературу і "3" за мову.До школи мене відвела мати Лаврнчук (Божок) Валентина Григорівна, яка працювала інженером по кадрам в Остерському лісгоспі разом з моїм батьком Лавренчуком Яковом Івановичем - Заслуженим раціоналізатором лісового господарства СРСР та УРСР , головним інженером остеського лісгоспу.
Батьків знали в Остерській школі майже всі вчителі,тому навчатися мені було легко.Тим більше що в старших класах Остерської школи №1 навчався мій старший брат Лавренчук Сергій.
Мати відвела мене в українську школу,хоча тоді з нею проводили роботу,щов відлали мене в російську школу, як тоді казали "другу",да і третя школа також проводила агітаційну роботу. Школярі і тоді як кажуть в Острі були на "розхват."Перші класи Остерської СШ№1 розміщалися в старому приміщенні еврйського молитвенного дому ( старої синагоги).Еврейська община в Острі загніздиася в на початку 20-х років 19 столітьтя.Вони в місті збудували собі синагогу в 40-ті роки, яка проіснувала до 1917 року.В роки атеізму синагогу закрили,а будівлю передали освіті.Старші учні 5-10 класів навчалися в колишньому міському та повітовому училищі,та в "райкомівському корпусі" будівлі, де знаходився колишній Остерський райком партії до 1962 року. В цому намоленому будинку синагоги навчатися було задоволення,воно несло якусь чудову енергтику.За радянських часів в ньому добудували ще декілька приміщень.Напівсферичні вікна додавали якийсь шарм,святковість та урочистість навчання.Моєю першою вчителькою була Бойправ Тамра Федорівна,дружина директора піонерського табору ім.Поповича.На групі з нами займалася Карпенко Галина Іванівна.Поряд був клас в якому викладала Француз Катерина Іванівна.Дітки були сві слухняні,проблеми поведінки виникали тільки з "дітдомовцями" вихованцями остерського дитячого будинку,який знаходився біля мого будинку по вулиці революції.Хлопці обділені долею,без дитячої ласки та батьківського слова,вели себе по іншому ніж ми, школярі з повних сімей.Памятаю одного рау Тамара Федорівна не витримала і стала кричати на них, а я сидів на першій парті,та гірко заплакав.Тамара Федорівна стала мене заспокоювати.Після того чомусь вона на них не підвищувала голос.Та хіба поведінку тих дітей можнга порівняти з поведінкою сучасних школярів.
На святкову лінійку до нас приходило керівництво школи директор школи Бачеріков Іван Андрійович та Серебряний Юхим Евгенович,піонервожата Масол Любов Іванівна та фотораф який всіх нас називав "зайчики" "білочки""котики".В початковій школі я вчився добре , але похвальних грамот не отримував.Їх отримували Люда Степура та Тамара Долшкова, вони були охайніші за мене в "письмі".Діти з дітбудинку часто лупешили наших,а потім приводили старших,які вимагали в школярів гроші, мати давала мені 15 копійок.Одногоразу я не витримав і покликав брата з друзями,вони тоді були найстарші в школі і інцедент було вичерпано, більше мене ніхто не чіпав і в синагогу вони не приходили. А у 1979 році дитбудинок перевели з міста.
Книжки я любив читати з дитинства,улюблені "Дума про козака голоту" "Дванадцять місяців""Три мушкетера".Вони в мене до 8 класу лежали під подушками.Одного разу я потоваришува з хлопчиком з дитячого будинку. Я пускав зроблений кораблик, а він підійшов,далі ми потоваришували. Це був в майбутньому відомий художник нашого краю Сергій Дробязко мій приятель до цього часу.Йому пощастило плавати на Далекому Сході,а потім він перевівся до смт.Десна де його так і називають "мічман" він багато працює зробив значний внесок в збереження історії смт .Десна та нашого краю, малює чудові полотна.
В початковій школі,я став товаришувати з Вододею Шимко та Юрою Литвином,а також з Мишою Лобасом та Сашком Скиданом.В Володею Шимко ми ходили разом о школи та зі школи. Любили збирати каштани та листя для доробок в міському парку.Оного разу натрапили на білу плиту це місце де був похований священник Павло Рклицький, її потім перед Олімпіадою 80 перенесли до Воскресенської церкви.Але похований Павло Рклицький був біля церкви Архістратига Михайла,яка не пережила атеїстичні часи.Якось старші хлопці запропонували мені закурити, я спробував і в мене заболіла голова та живіт.Після того я більше не курив.Я не полю та іншим не раджу.Саме коли я навчався в початковій школі,перестали писати пером і зявилися ручки,які ми стали називати "шарикові"Для мене це було краще,бо при написанні пером я часто розмазував.Але погіршився стиль написання,я всеж став писати таким почерком,який важко було розібрати і розібрати його міг тільки я.Ох і ругали мене за нього батьки!В 1978 році нас перевели у пятий клас.Нас перевели до головного корпусу старої школи.Три роки 5-7 класах я ще вчився в приміщенні старого повітового училища збудованого в 70--ті роки 19 стоіліття.Пятий клас ми вчилися в лівому крилі,кабінтна система була тоді часткова.Класним керівником у нас став Лоб Павло Микитович. він читав у школі фізкультуру.Іноземну мову у нас виклаадав завуч , чудовий вчитель аглійської мови,а через рік стала викладати молода вчителька, яка переїхала із Одеси Протасова Світлана Георгіївна.Математику Кураш Галина Омелянівна російську мову читала Метелап Анна Самійлівна, але згодом стала читати Нестеренко( Тягловська) Марія Прокопівна - Заслужена вчителька УРСР.З українською мовою було взагалі цікаво. В кожному класі у нас викладали нові вчителі Яресько Н.С Нестеренко Г.Н.Зосимова В.В.Це були знаючі педагоги, але українська мова тоді була під пильною "опікою" влади.Географію викладала талановита прогресивна вчителька Крамар Валентина Петрівна,дуже досвідчений та сильний методично вчитель- Заслужена вчителька УРСР.Це був основний корпус тут навчалися учні 5-9 класів,старші учні навчалися в "райкомівському корпусі"( приміщення Остерської територіальної громади).
Памятаю найбільше покарання, яке ми боялися в середній школі,
це коли відводили на співбесіду до директора школи Бачерікова І.А. чи його заступника Денисенко В.Ф.ії кабінети знаходилися біля актового залу.Улюбленим нашим предметом стала фізкультура,спортивний майданчик знаходився поряд з нашим класом (5 кл)Наш класний керівник Лоб Павло Микитовичлюбив гандбол та собливо волейбол. Ми ще були малі , але дивилися як грають старші.Ми поважали молодого вчителя фізкультури Ненарокова Л.К ,який був дуже добре знав ігрові види спорту.І вміло проводив заняття.Також на перервах грали в гру "колотушка",така була гра на гроші,а також штовхання з бума,в цій грі я був майже чемпіон, коли менее хтось не штовхнув під ноги і я сильно вдарився.Більше бажання грати в цю гру небуло.Найцікавіше проходили в середніх класах уроки російської мови та літератури ( Метелам А.С та Нестеренко М.П.) та географії ( Крамар В.П)Математику та фізику я не любив якібагато інших дітей.Памятаю як в старій школі ставили драматичну виставу "Ревізор" за Миколою Гоголем.Я в ній грві Чичикова,і ходив у справжньому панському кафтані. Взагалі драматичні вистави аи ставили впродовж всього навчання в середніх та старших класах. Їздили виступати з ними в Евминку,Крехаїв,Старогородку,Любечанинів,Кошани та Козелець.Всі ідеологічні вечори закінчувалися вечорами відпочинку.Святом було коли грав ансамбль "ШИШІ"- це назва від кервника ансамблю.Ми називали ансаммбль "ВІА".Танці проходили цікаво.Дівчата ставали в один круг,хлопці в інший і так танцювали.Саме цікаве починалося в кінці танців.Сміливі хлопці гасили світло і запрошували потанцювати улюблених дівчат на повільний танець.Ох з ранку було балачок у школі та пересуди.Бідні дівчата.Окремий блок занять була група продовженого дня.Там ми працювали над домашніми завданнями,та біьше грали в шахи, шашки та доміно.Памятаю я все змагався з двома братами Петром та Сергієм, вони прийшли до нас після гребедьської чотирирічної школи.Перевага групи була в тому, що там годували,бо мої батьки поверталися додому о вісімнадцятій годині. За 25 копійок мати Юри Литвина, яку називали "Трохимівна" годувала "від пуза"( суп ,борщ,картопля пюре,сирок, мясо та риба,смажені яйця)Салатів можна було брати скільки хочеш.Додому я приходив не голодний.Окреме для мене цікаве місце була бібліотека, там працювала знайома моїх батьків Васюк Віра Акимівна. Вона давала мені книжки такі які я хотів.Про Віру Акимівну в мене збереглися дуже світлі спогади.За бібліотекою був знаменитий лінгафонний кабінет який створив Серебряний Юхим Евгенович талановитий вчитель , зауч школи,разом з дружиною багато зробив для розвитку освіти в місті Остер.В другому лінгафонному кабінеті викладала добра порядна вчителька іноземної мови Мітько Раїса Філіповна.Це були перші лінгафонні кбінети в районі.Нам там було цікаво хлопці почувалися як льотчики,а дівчата як "радистки розвідниці Кет".З усіх уроків які я відвідував змістовні уроки давали Нестеренко Марія Прокопівна російська мова та література та Крамар Валентина Петрівна географія. В них методики викладання буи різні, але було цікаво.Нестеренко Марія Прокопівна була "вчитель артист",( з роками я цю методу використовава у своїй педагогічній практиці)Вона емоційно, артистично подавала матеріал і старалася все подати на уроці.Тому загальний рівень учнів був високий.Не забути її розповіді про "Молоду гвардію","Рух Опору,Сибір та саблезубих ведмедів.МИ седіли з відкритими ротам і дійсно було чути "як муха пролетить". ВАлентина петрівна Крамар була більш вимоглива за неї,щб отримати чктвірку в неї треба було добре попрацювати.Вона грамотно будувала урок,робота з географічною картою на уроці була постійною.Багато давала письмових завдань.Ці письмові роботи давали можливість краще завоїти матеріал,а потім вже превірити знання.Обидві ці чудові вчительки отримали почесні звання "Заслужений вчитель УРСР"і ніхто ніколи не сказав публічно, що вони ці звання отримали не заслуженно.
Мій улюблений предмет історію,теж читали різні вчителі Болбат Олег Федорович,Пахарь Тіна Панасввна,Денисенко Валентин Федотович та Злотнік Юхим Самойлович. В 6-7 класах предмет читав Болбат Олег Федорович,він був інвалід , не було лівої ноги,працював в межах своїх можливостей.Памятаю,що взяв потім з його уроків обовязкову роботу з підручником на уроці.Він розумів що вдома діти мало читають, тому необхідно проходити в класі. Ми проходили підручник як кажуть від "зубка до зубка".Розповіав він не дуже цікаво.Набагато цікавіше викладав потім Злотниу Юхим Самойлович,учасник Другої світової війни, кавалер ордена Червоної Зірки.В нього була також артистична манера викладання і подавав весь матеріал на уроках.І мені учню з гарною памяттю на уроці було легко та цікаво.Я доме тільки передиввлявся підручник та карти, а все брав на уроці і мав тільки пятірки.
На фізкульбтуру та трудове навчання ми ходили в інший корпус там був спортзал та майстерні ( тепер комунгосп).Там був малеький спортзал і велика з двох кімнат майстерня для трудового навчання.Це були старі ріміщення Іванівського приходу .Колись там вивчали Закон Божий ще в девятнадцятому стоітті.В спортзалі стояв тенісний стіл,а інша кімната була пристосована до гімнастики. У нас викладали хороші вчителі Лоб Павло Микитович та Ненароков Леонід Константинович.В зимку в спортзалі було тепло і можна було проводити занняття , техпрацівники топилди груби.Груби були старі з межигірки і тавали тепло. Мені все давалось легко крім гімнастики.Але я себе зміг проявити в настільному тенісі.Отримавши хорошу школу під час відпочинку та на остерській турбазі "Остер" де грали гарні майстри з настільного тенісу Галь Валерій,Смойленко Володимир Мац Віталій,ПерцовскийЕвген вони грали під кандидатів в майстри спорту,приїздили також майстри.Я вже в восьмому класі ,став чемпіоном району серед школярів,а в девятому класі чемпіоном району серед дорослих та призером першості області.Найкраще моє досягнення в цьму видв спорту було третє місце в першсті серед профессіоналів в 1997 році.Я програв тоді тільки сину чемпіонки Европи Роману Попову,який переїхав до нас в Чернігів з Баку.В майстерні мені було не так цікаво бо у нас у мого батька Заслуженного раціоналізатора переробки деревини лісового господарства СРСР, була своя майстерня вдома.Але дечому " на трудах" я навчився.Труди в мене викладав Лістовнічий Василь Іванович, він походив з шанованного купецько-остерського роду, людина була грамотна в технічній справі, і веикй аматор винахідник,майстрував різніпристорої.Памятаю що він змайстрував пристрій для виготовлення сітки рабіци.В двох великих залах ми опановували роботу з деревом та металом.Щоб отримати гарні оцінки треба було зробти указку та табуретку.Найкращим був не я, я мії товариші Миша Лобас,Сашко Ющенко та Юрій Литвин.Коли Василь Іванович пішов на пенсію,то у восьмому класі, у нас почав викладати Нестеренко Григорій Наумович.У нього також було цікаво,він менше приділяв роботі з металом, а більше любив заняття по дереву.Да і так вимагала програма.Директор лісгоспу Павло Степанченко,завідуючий лісозаводом М.Кушнір,та мій батько головний інженер лісгоспу допомогали майстерні з матеріалом.Матеріалу для виготовлення табуреток та указок було вдосталь.Заступник з виховної роботи був учасник Другої Світової війни Денисенко Валентин Федотович,він був добряк.Цім багато хто користувався в відносинах.Він прийшов у школу після райкому і тому не був справжнім професійним вчителем,але старався походити на нього.Памятаю його вислів про матерію "Ви думаєте це вогонь,ви думаєте це вода,ні це все матерія".В райкомі він навчився проводити святкові та агітаційні заходи,і це в нього виходило,а ми всі йому допомогали.Тим більше що і Бачеріков І.А і Зосимов В.Г та і Серебряний Ю.Є були гарні організатори.
Так що в старій школі панувала тепла та дружня атмосфера і навчатися було легко та цікаво.Вже порацювавши двадцять пять років в середній школі,можу впевнено сказати що не діти визначають колектив школи,а педагоги та їх стосунки з дітьми.У нас у школі вони були демократичні.Весною починався збір мталобрухту.,стимулом для класів була поїздка до Києва.Тому школярі тягли вс що їм заманеться,особливо цінувався кольровий метал.За Остер в 1941 році вела жорстокі бої 146 дивізія під командуванням генерала Івана герасимова, та моряки Дніпровської флотилії під командуванням майора Добржиського. Тому траплялося багато небезмечних знахідок.Сам памятаю міни та снаряди що валялися на ганбольному полі.Фізруки ображалися що весь майданчик старої школи був завалений металобрухтом.Радястю для всіх спортсменів школи було коли шофери Микола Митюра та Іван Козачок разом з техперсоналом та старшокласниками грузили та вивозили металобрухт.І тоді починалася підготовка до спортивних змагань.Кращі збираці отримували грамоти та подарунки, а кращий клас їздив на екскурсії в Київ та Чернігів і не тільки автобусами але й ракетою по Десні.Їздили навіть в Канів на могилу Тараса Григоровича Шевченка.На радість спорсменам на прибраному майданчику починалися змагання з мініфутболу, гандболу,і волейболу.Ми пятикласники та шестикласники з завидками дивилися на старших хлопців та дівчат. Серед "старшаків"та однолітків виділялися Дмитро Косило,Юрко Косило,Сергій Білов,Олександр Усов,Віктор Малеко,Олександр Давидов,Олексій Кондрятюк,Григорій Жайворонок,брати Петро та Леонід Курачі ,Валенин Костенко ,Володимир Кашпур,Наталія Піддубна,Олександр Чоботько,Валерій Клепець,Олександр Савченко.Вони стали відомими спортсменами не твльки в краї але і поза межами Чернігівської області.Менші, та ті, хто не тягнувся до спорту вбивали час курінням в туаплеті.Цікаво було всім наблюдати як дотуалету підходили завауч Серебряний Юхим вгенович та Денисенко Валентин Федотович, то всі "розліталися" немов горобці.Більш підприемливі грали в гру "колотушка".В цю гру за день можна було виграти купу грошей.Спитний колотушник міг виграти до десяти карбованців.Це десята частина заробітної плати вчителя.Щоб виграти ,то треба було бути гарним психологом,вгадати по поведінці скільки заклали грошей твої партнери по грі..Гру "колотушка" змінла карточна гра "тринька" ось тоді старші та однолітки стали пргулювати уроки і грати десь подалі від школи.Після школи я здрузями їхав пограти в футбол на стадіон,інші йшли в будинок творчості, що був навпроти школи.В бутинку творчості теж працювали талановиті педагоги- вихователі що вели різноманітні гуртки. Будинок піонерів розміщався в нпристасованому приміщенні,тому було тіснувато і вже з 1982 року перейшов в сучасну булівлю полишнього повіового дворянства,де був Остерський районний суд.Очолювала будинок піонерів Щербань Галина Генадіївна,вона була гарний огранізатор всіх піонеських акцій зборів,представляла молодь на всіх засіданнях.І треба сказати добре захищала інтереси молоді. Коли Лоб Павло Микитович вів гурток "Ругулювальників на дорозі",і треба було їхати на обласні змагання,вона змогла одягнути всіх в гарну форму,і команда виглядала відмінно.Провідними спеціалістами в домі піонерів були Чирик Галина Андріївна, що вела фотогурток,та працювала директором дитячої бібліотеки,з її зуртка вийшло багато гарних фотохудожників Володлимир Чирик,Балунова Тетяна,Пктро Жереб,Микола Красний та інші.Вона була гарна вишивальниця і в бібліотеці в неї висіли чудові всласні вишивки. Неперевершеним педагогом та вихователям була Васюк(Снегур) Валетина Василівна, вона вела ляльковий гурток,з усіх шкіл та дитячих садочків приходили діти дивитися поставлені нею вистави.Сценарії до яких вона писала сама.Її гурток вносив вагомий внесок в естетичне виховання школярів.Дмитро Косило вів гурток авіамодельного спорту.Учні майстрували літаки та демонстрували повітряні бої на стадіоні.З цього гуртка вийшло багато гарних сортсменів.Я ходив в будинок творчості на шахоіий гурток.Його вів дирктор Остерського будівельного технікуму Борис Константинов,його дружина Алла Михайлівна викладалла в школі хімію та біологію. Якось він звернувся в лісхозаг до мого батька Лавренчука Якова Івановича виготовити, стаціонарні шахові дошки,мій батько йому допоміг і я став ходити на шаховий гурток. Там я потоваришував з його дітьми Юрієм та Сергієм які були хорошими майстрами по шпхматам,та Володипиром тап Евгенієм Потебнями.Далі цей гурток після відїзду Константинових , став вести Юрій Павлович Коржов.Ці шахматні баталії ніколи не забути.В старших класах мене захопив більше теніс.
Частина моїх однолітків йшла в ДОСААФ та "спасалку" там Юрій Миколайович Литвиненко вів радіо гурток "Охота на лисиць" та був гурток радіозвязку, в якому навчав радіозвязку майстер спорту Свістьольнік Олександр Григорович,керував всіми Павло Трохимович Грипа. Він все казав про наших остерських хлопців багатоборців "Мії хлопці біжать як лосі,пливуть як дельфіни".Багато кубків та грамот завойовували остряни гуртківці.Також Юрій Литвиненко вів стрілецький гурток. На "спасалку"наші хлопці ходили займатися водолазною справою.Там Микола Шипін навчав складних премудростей водолоазної справи. Мої однакласники, Юра Литвин та Олександр Бузун рдо ьігли на ці заняття. А вихованці брати Варданян та Леонід Царенуко поступили в училище в "Печору" на моряків.В середній школі я пропадав в біліотеці.Як і всіх мене цікавили книжки про пригоди я зачитував Вльтера Скотта,Генріха Сінкевича,Хагарта.А Дюм брав кожного року по декілька разів.Книжки тоді були дифіцит,і тому "Три мушкетери" можна було взяти тільки в бібліотеці.Любив "фантазтику".Біляєва та "Антанологію фантазтики" перечитав всю.Займалися злопці і не гарними справами памятаю що одна група розкопувала німецьке клаовище прогулюючи заняття.А один учень прийшов в школу з викопаними німецькими хрестами.Ох і було галасу!Та ще небезпечнішими заняттями було глушіння риби,та стрільба з саморобних самопалів.Козацтво сиділо в наших генах і хотілося бути схожими на козаків.Я в ціх стрільбах не брав участі, ал чув про ці шкільні баталії та стрільби частенько.Весною всі школярі під час весняних канікул леіли в лвс "качати" березовий сік.Гуляли на весняному сонечку та грали в "дурака".Я ходив по гриби,сік нам привозили з роботи батьків.Старші учні гуляли в "триньку" згодом цягра стала "національною грою школи".
Харчування в школі було платним.Обід коштував 25 копійок.Але годували тільки з першого по четвертий класи.В столовій де працювала "Трохимівна", мати мого однокласника Юри Литвина завжди пахло смачно.
На перерві в школу приносили з їдальні чай,та смачні булочки та корзинки,це таке печиво.Пянадцят копійок які давали мені батьки цілком вистачало мені "перекусити"."Меккою" для школярів був кінотеатр"ДРУЖБА" в ньому директором працював мій сусід Лонід Цукеманн, і я міг би ходити на сеанси як казали "на шару",але батьки мені заборонили, і я завжди носив дсять копійок на дтячий сеанс та сорок пять копійок на дорослі.Красиві афіші до різних кінофіьмів малював Володимир Юша приятель мого батька, та земляк моєї матері.В мене було улюблене місце шостий ряд дадцятий стілець. Я сідав подалі щобю не заважали вдумливо дивитися кінофільми.Старші школярі сідали на останнй ряд з дівчатами та цілувалися.Циганська людніст любила ходити дивитися індійські кінофільми.На найпопулярніші кінофільми білетів було н дістати.Я інколи повертався додому зі слізьми.Моя мати ВАлентина григорівна також любила ходити до кінотатру,на дорослі сеанси ми ходили з ею рахзом на індійські та французькі кінофільми, а потім по дорозі обговорювали їх.Особли їй подобався кінофільм "Звуки музики".Вже дорослим я зрозумів чому.Вона була узником лагеря в австрійському місті Інсбрук,а в цьому кінофіьмі показували саме цей період початку Другої світової війни.Австрійські красиві гори вона запамятала ще в шестилітньому віці.Також вона любила кінофільм "Калина красна".В кінофільмах я знаходив те,чого мне не доучували та недоказували вчителі в школі.Вчителі тоді бул заідеологізовані і з учнями відверто розмовляли дуже рідко.І всеж такі вчителі,як Серебряний Ю.Е,Злотник Ю.С,Нестеренко М.П.Нетеренко Г,Н.та його дружина Нестеренко К.І дозволяли собі поговорити на вільні теми.Демократичність та атмосферу старої школи, я не забуду ніколи.
Одного разу в 1981 році біля школи зявилися будівельники,і ми семикласники допомогали забивати кілки, не розуміючи для чого.Це починалося будівництво сучасної школи в місті Остер.Нам прийщлося прощатися зі старою будівлею народного та повітового училища, збудованого більше ста років тому і перебиратися в "райкомівський корпус".Там було не зручо навчатися, але за ради будівницва нової світлої трьохповерхової школи всі терпіли.
Частина ІІ.Перші випуски 1983-1984 років нової школи.
Про причини будівництва , та вирішалні фактори будівницва школи та хто допоміг у лобіюванні будівницва дискусії точилися ще до самого будівницва школи. Одне угруповання віддавало першість голові госплану УРСР Віталію Андрієвчу Масолу, в майбутньому трічі обіймав посади премєр-міністра УРСР та України.Іші угруповання віддавали першість Юрію Збанацькому, який спияв будівництву,третє угруповання віддавало перевагу чуващсько- українським відносинам повязаним з Мішші Сеспелем.
Говорили и про Сидора Евтуховича Біду та Івана Ісаковича Француза та їхні звязки.І можливо в ціх остерських балачках було раціональне зерно.Але причин було декілька,які вирішувалися на самому високому рівні. Отже причин будівицва школи на мою думку було декілька:
- приміщення старого народного та повітового училища простояло більше 120 років і незважаючи на ошатний вигляд вже не задовольняло вимог сучасної школи.
- почочалося навчання за новою програмою з 1982 року,яке передбачало якісну кабінетну систему в містах.
- будівництво остерського заводу "Радіодеталь" потребувало робочих місцевих рук. Підвіз робітників виявлявся дуже непрактичним.
- СРСР вліз у війну в Авганістані і потрібно було готувати якісно школярів для захисту країни в умовах "холодної війни"
- єкономіка створила велику кілкість будівельних комбінатів яким потрібно було загружати роботою.
- остряни відзначились на будівництві БАМУ та інших великих будівлях
тому на ряду з технікумом треба було будувати школу, бу зростала кількість дітей і стара будівля не справлялася з навантаженням.
Так що якщо і вплив В.Масола,Ю.Збанацького та остерських ветеранів був,то тільки може в тому, що щколу першую побудували в м.Остер а не в якомусь іншому місті.
Отже всій школі треба було потіснитися на перод будівництва. В 1982 році мене обрали секретарем шкільої комсомольскої організації.Новий заступник з виховної роботи Власик Катерина Ілларіонівна нправила мене в спеціальний табір в Чернігів, де навчали організаторським здібностям,табір молодіжного активу на Подусівці носив назву "Дружба".Я до цього ніколи не був в таборах і мені содобалося.Там я багато чому навчився у чернігівців.Знайшов багато друзів.Так що в новеньку школу я прийшов морально підготовленим комсоргом.Моми безпосередніми начальниками в шкорлі були Власик Катерина Ілларіонівна та піонервожаті Іваненко Людмила та Наташа Хомяк.Вранішня зарядка,організація вечорів,лекторії,спортивних змагань та секцій,в цьому я помогав керівництву школи.
Сам день відкриття щколи пригадую,але про захід знаю мало.Школу приймали "шттурмовщиною",тому прийняли з недоробками,до відкриття першого вересня 1982 року не все було готове.Навітб парт сісти учням ще не було. І тоді нас керівництво відправило терміново звантажувати парти та затягувати їх в школу через вікна кабінету біології,щоб ніхто з гостей не бачив.Сучасний вестібюл школи добудували до листопада місяця.Памятаю , як ми прибігли і бачили як директору школи Зосимову Володимиру Григоровичу вручаи якісь началники здоровий з чеканкою ключ.На відкритті було багато гостей,батьків.
Саме наші два випуски 1983 та 1984 років започатковували нові традиції нової обєднанної школи.Скажу відверто ідеологічні питання тоді нас школярів цікавили мало , да і ретроградів-партійців в школі не було.Були непорозуміння між вчителями та учнями Остерської шкои №!
та Остерської школи №2( російської)На цьму тлі саме толлерантно вела себе приеднана школа №3.Тому після того, як Зоимова В.Г першого директора школи забрали до райкому.Його досвід потрібен був для будівництва іншиих шкіл, то дирктором призначили аме директора Остерської восьмирічної школи№2 Давидова Леонарда Митрофановича.Він і випускав наш випуск трьох класів в 1983-1984 навчального року.Ми жалкували не стільки за директором,якого знали мало,ільки грали зним волейбол,як за вчителькою української літератури та мови Зосимовою Валентиной Василівною.Дуже шкода що ці дієва та ініціативна родина поїхла з міста.Учителі та учні разом з батками стали закладувати нові традиції.Керівництво школи нам в цьому допомогало та головне довіряло.
Кожного ранку, я проводив з усією школою зарядку.Це було у внутрішньому дворі.Коли йшло будівництво всі прохали щоб зберегли ялинку і її зберегли будівелники.Вона росте й зараз.В школі в вестибюлі ставили тенісні столи та провидили дискотеку.Вже з плином років,розумію помилку колективу,що бібліотеку в школі розмістили дуже далеко на другому поверсі від навчальних класів.Ми вели дискусію але нас не послухали.В актовому залі проводили дуже багато зустрічей ,лекцій,та інших заходів.Учні Динник,Ярушевський,Богословський створили музичний ансамбль.М з Валентиною Василівною ставили драматичні пьеси.В них брали участь учні 10-А та 10-Б класів.Зауч Серебряний Юхим евгнович створював кабінетну систему.Кабінети англійської мови та фізики Меера Валерія Вацлавовича були найкращі в районі ,і одні з кращих в області.Було незвично: просторі класи,люмінісцентні люстри,ліноліумні поли.Правда леноліум був положений невдало, і тому розходитись став вже в наступному році. Наслідки штурмощини та економії ми бачили на васні очі. Головним болем для директорів Зосимова В.Г Давидова Л.М.Переща М.Ф та хозгрупи на чолі з Іваном Козачком - учасником ліквідації аварії на ЧАС,-став дах школи.Невдале проектне рішення, повязане з економією грошей,привело до тго що на стиках дах став протікати.І тбе було розтоплювати смолу і заливати ці стики кожного року.Зрозуміло що перекрити двухскатною кришою в районі не було грошей.
Державне забезпечення нових класів методикою було непогане.Кожного тижня Іван Козачок та Микола Митюра відїжали в Чернігів і набиали там в магазині спеціальних методичних посібників купу всякого приладдя для щколи.Привозили цілу бортову машину.Коли я працював лаборантом хімкабінету в 1985 році, то і я декілька разів був у цьму магазині в Чернігові.Вже з роками дізнався про роль родини Серебряних в методичному забезпеченні школи.Свої кімнати отримали піонери зі своїми вожатими.В моєму житті було троє піонервожатих Масол Любов Іванівна,Іваненко Люд та Наташа Хомяк і всі вони стали гарними педагогами.Не хочу згадувати як ми по разнорядці з райкому приймали в комсомол.Памятаю що в кабінеті заступника з виховної роботи в мене був свій стіл та відділення для речей.
Зі спортивним інвентарем було важче.Тут вирвшували через батьків.Дуже гарно що в м.Остер був магазин "Техніка" де був відділ туризму та спорттоварів.Там ми все і купували. Як комсоргу школи доводилося під час похоронів Брежнєва та Андропова-генеральних секретарів ЦК КПРС.Я дуже хвилювався,що коли читав некролог по Андропову,то сум перервався невимушеною посмішкою.Це все від нервів.Часто доводилось виступати на лінійках.Не забуду коли в кабінеті хімії переглядали похорон Брежнєва л.І, всі побачили як упав гроб.Вже тоді відчувалася кінець системи "кремлівських старців".Ми нікого не заставляли вступати в комсомол, хто хотів того приймали,але памятаю як я доводив кожному що устав безцінний.Таке було, і на нас не ображалися.Цікаві були часи
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ