Одягну своє серце в журбу
і закутаю душу в печалі,
понесу я свій біль під вербу,
подивлюся в безмежнії далі.
Крізь сльозу задивлюсь в небеса,
у зірок діамантові очі –
хай небесна блаженна краса
сум розвіє мені в чарах ночі.
Хай журба розпадеться в росі,
пропаде по краплині у травах,
наче постаті чорні й сумні,
що зникають у білих туманах.
Розпливається морок і сум,
із очей опадає облуда
і зникає тривога із дум –
так магічно впливає природа.
Я весь вечір з вербою мовчу,
обіймаюсь із хвилями ставу…
Мій коханий мовчання почув -
цілував… доки сонечко встало…
30.10.2014 р.
Перевод Владимир Михайлов
Окуну своё сердце в тоску
И укутаю душу печалью.
Боль свою отнесу под ветлу,
Брошу взгляд в бесконечные дали.
Сквозь слезу засмотрюсь в небеса,
Ярких звёзд бриллиантовы очи -
Это неба святая краса,
Грусть развеет в чарующей ночи.
Пусть печаль растворится в росе
Да исчезнет по капельке в травах,
Как виденья, виденья в тоске,
Что мне чудились в белых туманах.
Расплывётся весь мрак, а с ним грусть,
С глаз сползёт пелена, вот уж чудо!
Я с тревогой уже не столкнусь,
Быть счастливой хочу и, я буду!
Я весь вечер с ветлою молчу
И с волною пруда обнимаюсь...
Я взаимностью щедро плачу -
В поцелуях твоих умываясь.