Нічого більше вже нема:
Ні ясних зір, ні зорепаду.
І, навіть вітер продима,
І нам не грає серенаду.
Немає радості весни...
Зима в обнові на порозі.
Похмурі дні повернуть в сни,
Тебе мені віддать не в змозі.
Нема ні сонця, ні пітьми.
Нема ні пекла, ані раю.
Байдужість впевнено крильми
Торкнулась серця... замерзаю...
Мовчить душа. Вона німа.
І слів бракує. Та що ж з того,
Коли кохання крадькома
Втекло до припічку чужого...
Перевод Ладомир Михайлов
И ничего уж больше нет:
Ни ясных звёзд, ни звездопада.
И даже тех счастливых лет...
И ветра нежной серенады.
Уже нет радости весны...
Зима в обновке на пороге.
И хмурость дней, повергнув в сны,
Откроет душу для тревоги.
Нет больше солнца, нет и тьмы.
Ушёл страх ада, нет и рая.
Читаю в тишине псалмы,
А сердце?.. Нет, тепла не знает.
Молчит душа. Она нема.
Ей слов, пожалуй, не хватает.
Вся на любовь легла вина.
В объятьях чьих-то пребывает...