Вона ніколи не вірила в трюк з монеткою і поверненням в місто, в чийому фонтані чи річці опиниться та монетка, але покидаючи Відень після неймовірної ночі вирішила випробувати долю. До купи центів у кишені австрійця вона докинула українські копійки - а що як пощастить?
До Відня поверталася через півроку. Чи то столиця кликала, чи українські копійки тягнули магнітом - хто зна. Серце щодня вискакували з грудей: повернення до австрійської столиці нагадувало повернення додому. Засмучувало єдине - наступні два роки вона не планувала приїжджати сюди жити.
Зустрітися з австрійцем не просто хотіла - мусила. Месенджи про зустріч, дзвінки, і ось - привіт і міцні обійми. Кава у ідеальній випадково знайденій кав'ярні, вино у милому пабі та вечірній Відень. Паморочило в голові від того, як зійшлись зірки. А ще від його гарнючих очей. Боже, вона й забула як він пронизливо дивиться, трохи примружившись і посміхаючись.
Як і минулого разу, австрійцю прийшла чергова божевільна ідея - пограти в туристів, прикинутись американцями і прокинутись наступного ранку в готелі. Його погляд заводив і зводив з розуму, тож вона погодилась.
Кімната була прекрасною. Такою ж ідеальною, як і все у цей вечір. Цілував дико, роздягав уміло, торкався як бог. Коханням займалися аж до самого чекінг-ауту, перемежовуючи відвертими розмовами. Відкривалась йому повністю - чи то настрій такий був, чи то вряди-годи захотілось роздягнутись перед кимось не тільки фізично. Здавалося, що знає його роками - соромно не було, було незвично. Описувати власні почуття подобалось так само, як і обійматися. Викладала на стіл усі карти, розповідала про колишні стосунки і свій спосіб життя. Слухала його історії і розуміла - вона ще не найбільш психологічно понівечена людина. Хотілось розплакатись, обійняти його і нікуди не відпускати - так зазвичай дітей жаліють.
Одягтись зранку було простіше, ніж перестати торкатися його - приголубитись, взяти за руку чи поцілувати. Але все коли-небудь закінчується. Як і ідеальна ніч.
На диво, сумно не було. Мало не вперше вона з самого початку налаштувалась на те, щоб насолоджуватись моментом саме тоді, коли він відбувається. Після закінчення - просто цінувати, що він був. Прощатися було важко, бо важко було перестати його цілувати. Проте в трамвай заходила посміхаючись - копійчина, вкинута в правильне місце, спрацювала, а в гаманці австрійця лежала новенька українська копійка.