Реквием

               


                «Вот так штука, вот так номер:
                жил я, жил, да взял и помер!..»


Ось так номер, ось так штука:
жив я, жив, і вмер. До скуки

все було, так просто й прямо -
тож в нуді й натузі
упустили мене в яму
мої добрі друзі.

Поховали, ніби спали,
тіло вже бліде.
Закопали, закопали
і забули, де.

Ах, ви чортові собаки!
Як же, як же так!
Квіточок хоч для відзнаки -
на один п'ятак!

Не спішіть! Не на вокзалі!
Треба щось збрехати,
хоч промову би сказали!
Ні, біжать до хати.

Так-то, брат, - один відбудеш
за свою межу ти.
а десь вечір, а десь люди,  -
я один лежу тут.

Двох речей в житті боявся,
як сліпе щеня,
а тепер з двома зрівнявся, -
прах самотній - я.

Проклинаю шлях невгодний,
і життя в жалобі…
Прокидаюсь - піт холодний
в мене вже на лобі.

В іншому ж усе в порядку, -
я живу з нудьгою.
Лиш густіше пахнуть грядки
першою травою.

Все небачено – у вічі,
близько і далеко,
і всього начебто вдвічі -
холоду і спеки,

і бруньки в тополі тріснуть,
радість навесні ...
Страшно це. Але корисно -
помирати в сні.

               
- ЛЕОНІД ЗАВАЛЬНЮК