Вариант на русском языке - см. ниже
++++++++++++++++++++++
+++++++++++++++++
+++++++++++
Пам'ятаєш, як у дитинстві та юності ти не боялася мріяти, задумувала нездійсненне, розповідала подружкам, що чекає на тебе попереду і чим все обернеться, якщо докласти крапельку зусиль? Так чому ж не поспішаєш нічого зробити? Чому ти просто пливеш по життю, не намагаючись що-небудь в ньому змінити? Не борешся з течією?
Якби ти знала, як мені хочеться крикнути: «Подивися, життя вирує ключем на обох берегах! Чи не набридло спостерігати змінюється пейзаж? Якщо так — то дій! Неважливо, до якого берега ти пристанеш, головне, обтруси пил бездіяльності». Але я не можу говорити. Я лише мовчазний спостерігач: просто зберігаю твої мрії — для тебе ж самої, раптом отямишся і щось виконаєш, — але вдіяти нічого не можу, навіть якщо мені і гірко від того, що вони до цих пір залишаються безтілесними фантазіями. Хоча такі різноманітні, що вони могли б розмалювати твоє життя усіма кольорами веселки. Але ти не поспішаєш купувати фарби...
Пам'ятаєш, як в дитинстві хотіла стати принцесою? Коли підросла — захопленим поглядом дивилася на манекенниць, які крокували подіумом під клацання камер. Ти подорослішала і пішла працювати продавчинею. Ні, я не кажу, що це погана професія. Гарна. Але як же мрії?
Як шкода, що до всього ти підходила настільки ж безвідповідально! «Вивчу англійську і поїду автостопом Європою», — говорила ти. Але як не знала тоді, так і не знаєш зараз. Хотіла сісти на дієту, навчитися в'язати гачком, плести макраме і варити мило, прочитати парочку книг із самоосвіти і знайти в собі приховані ресурси (ага, і таке у тебе було!), назбирати грошей і забабахати (твої слова!) запаморочливий ремонт у квартирі, яку орендувала, переїхати до столиці та влаштуватися на хорошу роботу, зустріти свого єдиного і неповторного — й щоб усі заздрили вашому щастю...
Так чому ж ти безвилазно сидиш у своєму містечку, не знаючи жодної мови, крім рідної, у квартирі без нормального ремонту, не вміючи нічого створити власними руками? До того ж на самоті?
Чи знаєш ти, що кожного разу, слухаючи про твою нову мрію, я прибудовував чергову кімнату? І що? Вони досі порожні. Нічого не зміниться, поки ти байдикуєш. Але ще не пізно. Ще можна заповнити ті кімнати незабутніми враженнями та унікальними предметами, які і через роки нагадають про твої досягнення.
Я страждаю, не маючи можливості випустити у світ твої бажання, мені сумно і тоскно, а тобі байдуже. Тільки, бач в чому справа, з часом усе зміниться: якщо ти не почнеш діяти, то потрапиш до справжнього пекла — це пекло створює сама людина, згадуючи про загублені можливості, згаяні радощі, про мрії, які так і не здійснив, і нереалізовані плани.
Розумію, ти давно втратила віру у себе, але я зберігаю твої мрії, тому що впевнений: одного разу ти отямишся, і все ще буде у твоєму житті.
Нехай твоє місто зараз укрите холодним білим килимом зі снігу, а на даху опускається похмура ніч, і робити зовсім нічого не хочеться, це найкращий час, щоб планувати зміни в житті та втілювати їх, а я, так і бути, попрошу долю запалити для тебе ліхтар, який вкаже шлях у літо — твоє щасливе літо.
Сподіваюся, ти не будеш затягувати з виконанням своїх бажань.
З вірою та надією,
Твій повітряний замок.
++++++++++++++++++++++++++++++++
+++++++++++++++++++++++++++
+++++++++++++++++++++++
Помнишь, как в детстве и юности ты не боялась мечтать, задумывала неисполнимое, рассказывала подружкам, что ждет тебя впереди, и чем все обернется, если приложить самую капельку усилий? Так отчего же не спешишь ничего сделать? Почему ты просто плывешь по жизни, не пытаясь что-либо в ней изменить? Не борешься с течением?
Если бы ты знала, как мне хочется крикнуть тебе: «Посмотри, на обоих берегах жизнь бурлит ключом! Не надоело наблюдать сменяющийся пейзаж? Если да — то действуй! Неважно, к какому берегу ты пристанешь, главное, отряхни пыль бездеятельности».
Но не могу говорить. Я лишь молчаливый наблюдатель: просто берегу твои мечты — для тебя же самой, вдруг одумаешься и что-то исполнить, — но поделать ничего не могу, даже если мне и горько оттого, что они до сих пор остаются бесплотными фантазиями. Хотя так разнообразны, что они могли бы разукрасить твою жизнь во все цвета радуги. Но ты не спешишь покупать краски...
Помнишь, как в детстве хотела стать принцессой? Когда подросла — восхищенным взглядом смотрела на манекенщиц, вышагивающих по подиуму под щелчки камер. Повзрослев, ты пошла работать продавщицей. Нет, я не говорю, что это плохая профессия. Хорошая. Но как же мечты?
Как жаль, что ко всему ты подходила столь же безответственно! «Выучу английский и поеду автостопом по Европе», — говорила ты. Но как не знала тогда, так и не знаешь сейчас. Хотела сесть на диету, научиться вязать крючком, плести макраме и варить мыло, прочитать парочку книг по самообразованию и найти в себе скрытые ресурсы (ага, и такое у тебя было!), подкопить денег и забабахать (твои слова!) умопомрачительный ремонт в квартире, которую снимала, переехать в столицу и там устроиться на хорошую работу, встретить своего единственного и неповторимого и чтобы все завидовали вашему счастью…
Так почему же ты безвылазно сидишь в своем городке, не зная ни одного языка, кроме родного, в квартире без ремонта, не умея ничего сотворить собственными руками? К тому же одна?
Знаешь ли ты, что каждый раз, слушая о твоей новой мечте, я пристраиваю очередную комнату? И что? Все они до сих пор пусты. Ничего не изменится, пока ты бездействуешь. Но еще не поздно. Еще можно заполнить их незабываемыми впечатлениями и уникальными предметами, которые и через годы напомнят о твоих достижениях.
Я страдаю, не имея возможности выпустить в мир твои желания, мне грустно и тоскливо, а тебе безразлично. Только, видишь ли в чем дело, со временем все изменится, если ты не начнешь действовать, то попадешь в настоящий ад — этот ад создает сам человек, вспоминая об упущенных возможностях, утраченных радостях, о мечтах, которые так и не осуществил, и нереализованных планах.
Понимаю, ты давно растеряла веру в себя, но я храню твои мечты, потому что верю, однажды ты опомнишься, и все еще будет в твоей жизни.
Пусть твой город сейчас укрыт холодным белым ковром из снега, а на крыши опускается сумрачная ночь, и делать совсем ничего не хочется, это самое лучшее время, чтобы планировать изменения в жизни и воплощать их, а я, так и быть, попрошу судьбу зажечь для тебя фонарь, который укажет путь в лето — твое счастливое лето.
Надеюсь, ты не будешь затягивать с исполнением своих желаний.
С верой и надеждой,
Твой воздушный замок.