Мирно фуркоче чайник, шурхотить під маминою рукою на клейонці мука - на сніданок, здогадуюсь, готуються пироги з сиром, одначе я ще сплю. Точніше, лежу із заплющеними очима, наслухаю до дрібниць знайому з дитинства музику домашніх звуків-клопотів, роздумую про нездоланність часу, що тягне й тягне повз нас, крізь нас, крізь роки, обплутує зморшками очі, сповільнює голос, сріблить скроні... Але і дарує зрідка нагоду побути вдома.
Удома.При мамі і при татові.
- Іванку, може, досить придуруюватися? Вставай!
Так воно й було завжди: мама викривала моє нехитре прикидання, а я не міг збагнути, як це їй вдається. Та в окріп уже летять з легким сплеском пироги-вареники, тож залишатися в ліжку нема сенсу.
_ Доброго ранку!
І примовкаю, немов спіткнувшись об уважний погляд тата, сповиті смутком очі мами.
І відчуваю, як тане за плечима крижаний окраєць життя, що відділяє мене сьогоднішнього від колишнього, - таж я той, що й колись, - легкий, швидкий, дзвінкий, зустрічаю свіжо-росяний день і ніяких клопотів,утрат, ніяких терпких печалей...
Удома.
Але ж як прокинешся - нема ні мами, ні тата, нема і дому.
Чужина...
І тільки пісня бринить десь - у серці чи в пам"яті" І з сиром пироги"