6. Втілення. День перший.
І ось, нарешті, надійшла інформація від «джерела» з НБУ:
- Транш надійде завтра десь між 11:00 і 12:00. Засідання правління, на якому будуть розподілятися кошти, призначене на 15:00. Кошти на рефінансування у наш банк потраплять, скоріш за все, наступного дня з початком банківської зміни. Але не виключено, що кошти в банк підуть того самого дня, що й транш, щоб вхопити, так би мовити, бика за роги. Або, перефразуючи одну відому приказку: «Куй желейный, пока горячий».
Так, треба було, терміново діяти. На скайп Миколи, який на той момент уже був на Островах, полетіло повідомлення: «Негайно приступай до пункту «А» плану!». Юлія зателефонувала фармацевту Андрію:
- Привіт, це Юля, наші препарати вже на місці?
- Так, якраз перед твоїм дзвінком принесли. Можемо зустрітися на тому ж місці хвилин за сорок?
- Так, безумовно! До зустрічі.
В кафе біля «Арсенальної» Андрій передав Юлі три наповнені шприци.
- Слухай мене уважно,Юлю, - сказав Андрій
o Зелений шприц призначений для введення людини у стан больового шоку. Вміст його починає діяти негайно і діє десь на протязі трьох годин. Якщо болітиме і без того, достатньо половини дози. Якщо дуже болітиме, то препарат краще не вживати, бо може не витримати серце;
o Синій шприц – препарат для імітації клінічної смерті. У людини відбувається нібито раптова зупинка серця, таку людину, зазвичай, везуть в реанімацію і підключають до апаратів штучного життєзабезпечення. Навіть, якщо пацієнта відключають від апаратів, життєдіяльність організму все-одно підтримується, хоча на апаратах не видно ані пульсу, ані дихання: просто їх частота і інтенсивність істотно знижується. Рівень серцебиття на моніторі не перевищує рівня шумів на екрані. Тобто людина продовжує жити, але на апаратах і візуально – вона мертва. Стан такий триває аж до ведення антидоту – рожевий шприц. Антидот вводиться внутрішньовенно, людина, що буде робити ін’єкцію, має мати певний досвід введення таких ін’єкцій.
- Все зрозуміло?
- Так, Андрію, красно дякую!
- Вважай мені, не наплутай там чого.
- Ні, все буде зроблено докладно так, як ти і сказав.
- Якщо не секрет, для кого призначені препарати? Можеш не відповідати…
- Давай, краще це залишиться секретом.
- ОК, але ще раз прошу: будь дуже обережна!
- Добре, так і буде!
- Тоді, до зустрічі!
- Бувай, Андрію, ще раз дякую!
Вона повернулась додому і просто з порога сказала Марсіанину:
- Одягайся, бери ключі від мотоцикла і права, поїхали!
За мить вони уже мчали у напрямку банку «Миколаївський». Юлія вже давно пригляділа там горище в будинку навпроти банку. Один, парадний, вхід у будинок вів на вулицю, де знаходився банк, другий, чорний, вів у двір, з якого був хід на паралельну вулицю через інший будинок, який теж мав запасний вихід у той самий двір. На парадний вхід будинку навпроти банку щойно поставили домофон, у будинку на паралельній вулиці вхід був вільний. На крайній випадок, можна було подзвонити і у домофон, сказавши, наприклад: «Це працівник «Київененрго», знімаємо покази лічильників», або щось на зразок цього. Народ у нас довірливий і, як правило, ведеться на такі штуки. Зазвичай, навіть не перевіряють, чи дійсно хтось такі покази знімає. Але при вході в банк було розміщено декілька відеокамер. Не виключено, що одна із них могла спостерігати за входом у будинок навпроти. Тому варіант входу Марсіанина через парадний вхід розглядався, як виключний. Отож, вони зайшли через вхід у будинок на паралельній вулиці, пройшли проходом у двір, а звідти, з чорного входу, без проблем дістались на горище. З горища на вулицю виходило єдине вузеньке віконце з розбитим склом. Воно було розміщене десь на рівні плеча Марсіанина – ідеальна вогнева позиція.
- Підходить? – спитала Юлія.
- Кращої позиції годі й придумати, - відповів Роман.
- Поцілиш?
- Атож!
- Тоді тут усе ясно, поїхали далі.
Вони вийшли на паралельну вулицю тією ж дорогою, як і заходили, і поїхали в напрямку приватної клініки «Ескулап» .
- Вмикай повний газ і засікай час!
За вісімнадцять хвилин і сорок три секунди вони були уже перед входом у клініку. На вході їх спинив охоронець:
- Куди й до кого?
- У відділ реанімації, взнати про стан здоров’я одного пацієнта.
- Туди нікого не пускають, пишіть прізвище, ім’я, по батькові. Я передам у віконце реанімаційного відділення і повідомлю вам інформацію, про його стан десь за десять- п’ятнадцять хвилин.
- Ой, мій батько у вкрай важкому стані, може й не дожити до завтра, я б хотіла поговорити з лікарем віч-на-віч (у Юлиній руці зблиснула десятидоларова купюра).
- Ну, взагалі-то, не маю права! Але для Вас…
Купюра перекочувала до кишені охоронця, і вони увійшли на територію лікарні, але не пішли у Головний корпус, а у корпус навпроти – Другий корпус, де був розташований відділ діагностики. Хворі у цьому корпусі не лежали а тільки ходили туди на дослідження. У цій лікарні, як і у більшості новоспечених приватних лікарень, економили кошти. Власники таких лікарень, як правило, страшенні скупердяї, а тому охорона стояла тільки на в’їзді в лікарню і на вході у Головний корпус, де й був розташований відділ реанімації і інтенсивної терапії; на вході у Другий корпус охорони не було. Охорона набиралась в основному із колишніх військовослужбовців, таких собі дідусів-відставників. І, зрозуміло, була не надто пильною. В особливих випадках до стеження за палатою залучались люди із особистої охорони ВІП пацієнтів. Але в реанімацію, з відомих причин, їх не пускали. З одного боку коридору цього відділу були розташовані, ординаторська, кабінет завідуючого, сестринська і інші службові приміщення, з другого – палати інтенсивної терапії, по два ліжка в палаті, і одномісні палати для ВІП. Вікна усіх цих палат дивились у напрямку Другого корпусу.
Отож вони піднялись на третій поверх Другого корпусу. На цьому поверсі розміщалося рентгенологічне відділення. Корпус був переобладнаний зі старого приміщення, яке раніше не служило для медичних цілей. В ньому нашвидкуруч був проведений євроремонт, і він був сяк-так пристосований для медицини. Також, на вимогу пожежної охорони, був добудований аварійний вихід у торці корпусу. Двері цього виходу мали б закриватись на замок, але практично ніколи не закривались, бо медичний персонал та й пацієнти, які знали про нього, тишком-нишком бігали туди палити. Аварійний вихід, всупереч протипожежним правилам, був захаращений різним мотлохом: старим медичним обладнанням, письмовими столами, поламаними стільцями та іншим мотлохом, залишеним на випадок «а раптом знадобиться». Пожежна інспекція, при кожній черговій перевірці, вносила пункт про захаращений аварійний вихід у припис, але, врешті-решт, отримувала хабаря і йшла собі геть.
Юлія з Романом піднялись на той самий третій поверх, зайшло у аварійний вихід у торці корпусу, протиснулись між кількома особами у білих халатах, які палили і про щось дуже жваво розмовляли між собою, і спустились на півповерху нижче, ледь пробираючись між залишеним там мотлохом, що рясно припав пилом і, подекуди, поріс павутинням Віко сходового маршу розміщалось якраз навпроти вікон палат реанімаційного відділення Головного корпусу. Таких вікон налічувалось 7 і потрапити у ціль для такого стрільця, як Марсіанин, не складало жодних проблем. До того ж можна було без проблем заздалегідь сховати зброю у шухляді, призначеній для зберігання плівки, всередині старого рентгенівського апарату, який стояв прямо на марші сходової клітки пожежного виходу між другим і третім поверхами. Отож, переконавшись у всьому на місці, Юлія з Марсіанином залишились вельми задоволеними побаченим.
У Третьому корпусі приватної клініки був розташований патолого-анатомічний відділ, який у простонародді називався - «трупарня», і ритуальний зал-капличка для похорону колишніх пацієнтів, які відійшли уже у «кращий світ». Це була одноповерхова будівля, один торець якої виходив до Другого корпусу, а в другий вів вхід у ритуальний зал. Але морг - був уже крайній випадок, який не входив у план, і вони його не розглядали, як виявиться згодом, даремно…
Отже, оглянувши вогневі точки, і залишившись повністю задоволеними їх розташуванням, вони вийшли із «Ескулапа» і на мотоциклі попрямували у бік навчального полігону для снайперів Національної гвардії. Там на них уже чекав знайомий інструктор Дмитро, який передав їм чималу і доволі важкеньку сумку, кольору хакі. В ній була зброя: дві гвинтівки СВД з оптичними прицілами-тепловізорами, на випадок стрільби у темну пору доби, і два автоматичних пістолети Стєчкіна зі знімними прикладами і глушниками. Зброя ця була ніде не «засвічена». В Україні тепер гуляє багато «чистої» зброї, яка зазвичай дістається, як трофей, і привозиться нелегально з зони АТО. Отже, дістати таку зброю не було жодних проблем. Юлія замовила і оплатила її під час свого попереднього візиту на полігон у того ж таки Діми.
Тим часом, настав вечір і вони повернулись додому десь об одинадцятій. В останню ніч перед днем втілення у них був бурхливий і неодноразовий секс. Вони закінчували і в черговий раз починали знову, потім знову і знову, як би не могли натішитись один одним, або, хто зна?, передчуваючи щось лихе. Це був уже не просто секс, це уже було уже дещо куди більше. Це було уже справжнє кохання.
Вони заснули десь над ранок і прокинулись наступного дня доволі пізно. На годиннику було 7:48, коли Юлині очі відкрились. Глянувши на годинника, і тихенько вилаявшись, вона миттю одягнулася, розбудила Романа і об 8:00 вирушила на авто в напрямку офісу їх фірми. Забігши у кабінет Бармалея, і переконавшись, що той, як і завжди на місці і, що було рідко для такої «ранньої» години, не спить, вона поцілувала його з розмаху в щоку, і шепнула на вухо:
- Година «ч» наступає десь сьогодні після 16:00, ти готовий?
- Готовий, як служба НАСА перед запуском чергового «Шатла»! – відповів Бармалей, -«блізость» безпосередньо після виконання транзакції.
- Я тобі зараз дам «блізость»!!!
- Ну от, передчуття мене не обманули… Балаболка ти Юлько – ось хто ти! – вдавано надув губи Бармалей.
- Буде, усе буде, але не зразу, - посміхаючись сказала Юля.
- Ага! «Приходите завтра, ну, а лучше – никогда», як співається у пісні безсмертної Алли Борисівни…
- Та годі вже, Бармалею! Але чур мені – не спати!
- Добре, я тут вже енергетиками запасся на дві ночі. На першу – для справи, і на другу – для «блізості»
- Ай, ну тебе в баню! Бувай уже!
- До зустрічі, балаболко!
Вони розстались, Юлія зайшла у свій кабінет, але робота вперто стояла на місці. З голови не йшов план. Чи все враховано, чи жодна з деталей не упущена? Юлія була, що досить дивно для молодих жінок, реалісткою і розуміла, що гладко все піти не може. Можливі певні збої і, скоріш за усе, певні деталі плану доведеться коригувати на місці «з коліс». Але основні моменти плану були продумані і опрацьовані, як їй здавалось, ідеально. «Запасний» варіант на випадок, якщо її після поранення повезуть у «Феофанію», теж був «згрубша» продуманий. Туди Марсіанина повинен бува провести дядя Льоня, який обіймав одну з найвищих посад у київській поліції і мав доступ мало не у кабінет Президента. Телефон Леоніда Онуфрійовича був чітко закарбований у пам’яті Марсіанина і перевірений Юлею неодноразово. Також, відразу після отримання шприців з медпрепаратами, рожевий шприц був переданий дяді Льоні з докладними інструкціями щодо його застосування. При підготовці до служби у сучасній поліції усі майбутні співробітники, незалежно від посад, проходили навчання з медичної підготовки, де їх вчили на практиці наданню невідкладної медичної допомоги: накладанню джгутів у випадку кровотечі, транспортуванню поранених, методам порятунку на випадок клінічної смерті, тобто, штучному диханню і непрямому масажу серця, тощо… У тому числі, введенню медичних препаратів шляхом внутрішньом’язевих і внутрішньовенних ін’єкцій. Отож, з введенням антидоту шприцом у вену у дяді Льоні не повинно виникнути жодних проблем. З двох вищевикладених причин, ця надважлива місія була покладена саме на нього. Він же повинен був непомітно вивезти Юлію з клініки і тут же на місці провести попереднє розслідування загадкового «зникнення» пацієнта з реанімації.
Об 12:27 Юлія отримала СМС повідомлення від «джерела». На екрані її мобільного висвітилось: «Капуста на складі, буде розподілятись по магазинах на нараді о 15:00» У відповідь полетіло повідомлення: «Поінформуй про час, коли капуста потрапить на прилавок нашого магазину». Здогадливий читач, звісно, зрозуміє зміст СМС-ки… А нездогадливим, взагалі немає чого читати цей «безсмертний» твір! Отож у 14:39, трохи з запасом, «залізо» Бармалея повинно бути приведене у повну бойову. Миколі на Вірджинські Острови полетіло повідомлення скайпом: «Слідкуй за відкриттям мушлі на пляжі, як тільки чувак у синіх плавках її відкриє, зафіксуй номер банкноти у ній одразу відкривай свою». Здогадливий читачу, Ви – молодець! Нездогадливий – читайте звернення до Вас трохи вище, або не читайте мою «нетлінку» зовсім. Василь із «жовтухи» ще учора отримав повідомлення «Незадоволені нувориші повинні зчинити рейвах післязавтра, бажано побільше людей і кольорових виробів із тканини на вудках. Розрахунковий час події – з 9:00 і допоки рак свисне». Колишньому «тітушці» Максу полетіло повідомлення «Бузимо завтра із голосним пухканням». Сподіваюсь, нездогадливий читач до цього місця мого «безсмертного» твору уже не дійшов…
Отже, всі команди були роздані і Юлія від нічого робити бавилась у «солітера» на своєму комп’ютері. Годинник на ньому вперто ніяк не хотів доповзти до позначки 16:00. Коли він таки доповз до цієї позначки, Юлія стрімголов увірвалася в «апартаменти» Бармалея. Таким зосередженим вона його не бачила ніколи! Він щось чаклував над двома електронними пристроями без корпусів, рясно нашпигованими якимись платами та коробочками, призначення яких було зрозуміле лише автору цих пристроїв. Ці пристрої були приєднані до двох моніторів, на екранах яких рядками пробігали з шаленою швидкістю зелені колонки якихось цифр, як у фільмі «Матриця». Раптом на одному з моніторів ці цифри зупинились.
- Так, банк «Б» готовий, - пробурмотів Бармалей.
Через хвилин двадцять цифри зупинились і на другому з моніторів:
- Чудово, з банком «А» теж all right! Ті місцеві придурки сисадміни навіть не відчули нічого підозрілого. Та й не дивно, бо в їх систему вліз сам Бармалей! Добре було б, щоб їх там керівництво повідомило про час переказу грошей милом по внутрішньобанківському комп’ютерному зв’язку. Такі повідомлення, зазвичай, не шифруються, сисадміни покладаються на надійність системи захисту інформації. Ми б могли спокійно підготуватись до часу початку транзакції в банк «Б».
Поки Бармалей промовляв ці частково незрозумілі Юлі фрази, з Вірджинських прийшло повідомлення скайпом від Колі: «Друга мушля відкрита, всередині банкнота з номером 6923 **** **** 6562. В першій мушлі була банкнота, відповідно, з номером, на одиницю меншим, а саме: 6293 **** **** 6561». Нездогадливий читачу, Ви ще тут? Ану, геть!
О 15:27 надійшло наступне повідомлення від «джерела» в банку: «Капуста у вашому магазині буде десь між 15:45 і 15:55. Точніше сказати не можу, все залежить від вантажника на складі. Слідкуйте вже самі». Сподіваюсь, що нездогадливий читач вже давним-давно викинув цей мій «без сумніву талановитий» твір в урну зі сміттям…
- Тобто ми, - сказав Бармалей, - маємо на все підготовку 5 хвилин, зрештою у нас і так все готово. Операційний день у банках Вірджинських Островів починається рівно о 10:00. Там, очевидно, люблять поспати подовше. Нехай на інертність оператора банку «А» ми даємо ще хвилин дві – п’ять. Враховуючи різницю у часі, мінус шість годин, платіж повинен вийти з банку «А» десь о 16:02 – 16:05. Як тільки платіж вийде з банку «А», моя розумна «залізячка» подасть звуковий сигнал і на ній одночасно запустяться дві програми: перша – вірус, який зімітує «глюки» в інтернеті у мережі банку «А», друга – програма для зламу шифрування платежу, зміни останньої цифри у номері розрахункового рахунку, часу транзакції, і повторного шифрування платежу. Платіж має вийти від нас у банк «Б» з фіктивним часом, який буде відповідати часу третього, останнього натискування клавіші «повтор» оператором банку «А». На той час наша друга розумна залізячка повинна перехопити, розкодувати, замінити номер рахунка-приймача і час транзакції, повідомлення-відповіді. Фіктивний час цього повідомлення, повинен відрізнятись від фіктивного часу вихідного повідомлення не більше, як на 5 мілісекунд. Якщо все вийде так, як я це описав – справа в капелюху і ми можемо спокійно приступати до «блізості». На таку «блізость» у нас буде ціла ніч, бо про те, що платіж не поступив на черговий «транзитний рахунок» на Кірпрі, у банку «А» довідаються не раніше, як завтра. Там операційний день закінчується рівно о 16:00 за Києвом і о цій годині автоматично відключаються всі програми обміну банківськими платежами.
Тим часом, поки Бармалей промовляв цю тираду, вибило 16:00.
- Тепер усім тихо і увага! – промовив Бармалей так, нібито, крім нього самого, говорив іще хтось. Обличчя його стало ще більш зосередженим і напруженим.
Рівно о 16:02 з одного із пристроїв пролунав протяжний писк і на моніторі,екран якого тепер був розділений на дві частини по вертикалі, в одній з яких знову застрибали стовпчики зелених цифр, а у іншій, почали з’являтись текстові повідомлення про етапи виконання програми-вірусу для імітації неполадок з інтернетом на комп’ютері оператора банку .
- Фактичний час транзакції 16 годин 02 хвилини 00 секунд і 03 мілісекунди – так і запишемо, говорив сам до себе Бармалей, - ну, «залізячко», не підведи!
- Час першого натискання на кнопку «повтор» 16 годин 02 хвилини 15 секунд і 385 мілісекунд. Ну ти й нетерплячий, операторе! Шифр наразі поки не зламано. Сподіваюсь, що друга затримка буде довшою. Так і є - 16:03:58:249. Тепер, друже-операторе, що робимо? Правильно! Телефонуємо сисадміну. Секунд через 20 програма-вірус повинна припинити «глюки» і лише фіксувати час останнього натискання кнопки «Повтор». Ну ж бо, дешифраторе, поквапся! О! Є!!! Не дурень тебе писав, - Бармалей погладив себе по маківці, що уже починала лисіти від постійного контракту із голим табуретом. Цифри в лівій частині екрану монітора припинили скакати і зупинились, - Так, тепер чекаємо час коли наш друг отримає інформацію від позіхаючого сисадміна: «Чого пристав, дурню, з інтернетом усе гаразд! Були, можливо, якісь «глюки» але все минулося само по собі.» і востаннє натисне кнопку «повтор».
У цей час забігали колонки цифр у лівій частині монітора. Час спливав, а цифри не припиняли бігати.
- Чорт, не встигаємо, - незадоволено пробурмотів Бармалей, - але чи є у вас план «Б», містере Фікс? Звичайно ж, що є! Він запхав у якийсь з отворів материнської плати ще одну коробочку, вставив вилку, яка виходила з неї у відповідне гніздо і цифри на екрані монітора другої «залізяки», що відповідала за банк «Б», забігали з такою інтенсивністю, що їх вже неможливо було розрізнити оком. Здавалося що на екрані монітора були декілька суцільних вертикальних зелених смужок. Раптом біг цифр спинився, - Так, YES-ОБХС! Ти готовий, банку «Б», - потираючи руки, скрикнув Бармалей.
У правій екрана монітора, що відповідав за банк «А» зблиснули червоні жирні цифри 16:08:28:518 - Транзакція, фіктивний початок. На екрані монітора, відповідального за банк «Б» , натомість загорілось червоним 16:08:28:521 - Транзакція, фіктивне закінчення.
- Все, кінець, крапка!!! – на обличчі Бармалея розквітла і так і застигла усмішка, шириною у весь рот, - Тепер «блізость»!
Юлія підійшла до нього, міцно обійняла за плечі, і поцілувала його прямо у цю посмішку. Цілунок цей був міцним і доволі тривалим!
- На маєш «блізость»! – сказала вона, ледь відірвавшись від розпашілого від жаги Бармалея.
- Оце і вся «блізость»? Ні, я так не граю! – надув губи Бармалей, як Карлсон у незабутньому радянському мультику за мотивами казки А. Ліндгрен.
- Ти не підозрюєш, коханий, як це багато. Таке у мене було всього із двома чоловіками у житті до тебе.
- Тоді, ну що ж тобою поробиш, годиться. Але другий раз за другий банк!
Цілунок повторився, і Бармалей вдоволений і втомлений бухнувся на найближчий табурет.
- Тепер ти вільна. Вони отямляться не раніше восьмої завтра, коли їм повідомлять із Кіпру, що платіж в тамтешній банк не прийшов.
Юлія вийшла із кабінету Бармалея, заскочила в свій кабінет, настукала повідомлення Колі у скайп: «Все закінчено, скоріше пали ходаки!», швидко одягнулася і за мить уже їхала в авто додому. Незважаючи на корки вона була дома уже о шостій тридцять вісім. І не роздягаючись зразу віддала наказ Марсіанину:
- Бери зброю, сідай на мотоцикл і розвозь її по вогневих точках.
Зброя почищена і змащена уже лежала у чохлах. Роман поскладав чохли із розібраною зброєю у ту саму сумку кольору хакі, вдягнувся, і о шостій п’ятдесят вийшов із дверей квартири. Юлія почула, як загуркотів двигун його мотоцикла. Десь за годину він повернувся.
- Усе нормально? - спитала Юлія!
- Так, - відповів Роман.
- Тоді, лягаймо спати, любий!
Вони полягали і відразу провалилися у сон. Останньою з Юлиних думок була така: «Перший день втілення минув гладко, як по маслу. Що ж то принесе другий?..»