5. Напередодні
Минуло декілька місяців, а транш МВФ затримувався. Чи то там Верховна рада, чи Кабмін не виконали якихось там умов МВФ, щодо надання чергового траншу. І ось чергова сесія ВР і, як Юлія дізналася із преси, всі умови ніби виконані. До того ж зателефонувала «надійна людина» із НБУ і сказала, що транш очікується з дня на день. Отож, треба було діяти! Юлія зателефонувала у туристичне агентство і замовила п’ятизірковий готель на Британських Вірджинських Островах терміном на два тижні на ім’я Петровського Миколи Івановича. Також вона замовила квиток в один бік на те саме ім’я. За мить вона вже телефонувала Колі:
- Привіт, Колю!
- О, привіт, Юлько!
- Відліт на Вірджинські завтра о 10:00.
- Зрозумів, іду оформляти відпустку. На який термін?
- На два тижні, можливо, з продовженням.
- Ясно!
- Добре, тоді зустріч сьогодні у мене о сьомій вечора.
- Добре, буду, як штик. Сигарети мої купила?
- Звичайно так. Лежать у недоступному для Марсіанина місці.
- І як там той Марсіанин? Чекаю, не дочекаюся побачити на власні очі.
- Та так нічого чувак, правда, загадкова особистість..
- Ти там вважай! Принаймні, не допускай його до тіла.
- Уже…
- Що уже? Уже сталося?
- Угу!
- Протизаплідні, хоча би, використовували?
- Не пам’ятаю, все сталось спонтанно.
- От тобі на маєш! В разі чого, я дітей бавити не буду!
- А я до тебе й не звертатимусь. Та й з тебе нянька ще та! Нікотинова залежність дитині гарантована.
- Дивись мені, Юлько!
- Та, стараюсь! Тоді па і до зустрічі.
- Добре, па, буду!
Тепер ліки. Треба було зімітувати больовий шок, в разі, якщо він не настане сам від поранення і, в разі потреби, зупинку серця в лікарні, якщо вітчим не поїде з нею туди після поранення. Хто ж у нас знайомий серед фармацевтів? А, є один – Андрій, сусід по намету на Майдані.
- Андрію, привіт! Це телефонує Юля. Пам’ятаєш Майдан?
- Ще б пак! Привіт, Юлечко!
- Як життя молоде?
- Та так, може бути…
- Слухай, Андрію! Тут є одна справа, треба було б зустрітись.
- Без проблем!
- Коли і де тобі зручно?
- Давай сьогодні о сьомій біля метро «Арсенальна». Підходить?
- Звичайно, так.
- Тоді до зустрічі!
- До зустрічі!
О сьомій годині вона вже стояла біля входу у метро… Андрій підійшов хвилин за п’ять. Юлія ледь впізнала його. Тобто, риси обличчя майже не змінилися, але голова його була повністю сива.
- Привіт, Андрію!
- Привіт, Юлечко!
- Що з тобою сталося?
- Ти маєш на увазі сивину? Та так, АТО аеропорт…
- Зрозуміло! Добре, що живий.
- Та так. Підемо кудись на каву?
- Звичайно, за мій рахунок.
- Ні, справжні кавалери ніколи не дозволять дамі платити!
- Ну, гаразд, мій кавалере!
Вони сіли за столиком під парасолькою на вулиці. Був уже кінець квітня, на дворі було доволі тепло, отож місцеві кафешки вже подбали про місця на вулиці. Замовили кави з лікером «Вана Таллін».
- Так яка у тебе справа до мене?
- Слухай, ти ще працюєш у фармацевтичній компанії?
- Так. Там, де і раніше.
- Мені потрібен один препарат, точніше, два: один для імітації больового шоку, другий, який ніби вводить людину у стан летаргічного сну. Ну, і антидот до нього.
- Стривай, треба подумати… Так, для больового шоку є один, називається, каравентин , але коли його прийняти, буде направду дуже боляче. Щодо летаргії… Хвильку! Треба глянути у телефоні…
Він трохи покопався у своєму мобільному, і за мить мовив:
- Є! Тераметазепам . Вводиться внутрішньом’язево, після введення відразу функції серця і дихання суттєво сповільнюються. Людина впадає у стан глибокої летаргії. Діє, поки не прийняти антидот. Але є одна проблема. Препарат не має дозволу на використання в Україні. Зміг би його замовити нелегально за кордоном, але потрібно буде дні два-три на доставку. Та й коштують він і антидот досить недешево…
- Ціна не має жодного значення, коли можна чекати?
- Десь дні за два-три, я тебе наберу, добре?
- Домовились! Наперед дякую. Гроші я тобі скину на картку. Повідом мене СМС про суму і номер рахунка.
- Добре!
Вони допили каву, Андрій розрахувався, і вони розійшлись.
Так, тепер Бармалей! За годину вона вже заходила в його «апартаменти». Бармалей спав на зсунутих докупи табуретках сном немовляти, і добудитися його не було ніякої змоги. Вона набрала в рот води, пшикнула йому в обличчя, одне око Бармалея розплющилось і за мить заплющилось знову. Юлія повторили «процедуру» з водою. Нарешті Бармалей ніби прочуняв.
- А! Що?!
- Вставай, сонько. Сурми кличуть!
- Блін, поспати не дадуть, гади! А, це ти, Юлько?
- Ні, - це свята Магдалина!
- А де ж німб?
- Підзатерся трохи, ну, як наші справи?
- Слухай, дві ночі поспіль не спав, але таки заліз у систему безпеки нашого банку «А». Довелося деякий час поколупатись, але таки зламав. Залізяки наші працюють, як годинник! З банком «Б» було трохи простіше, в офшорах так не дбають про безпеку.
- То я бачу, усе на мазі? Дуже рада! Добре, коли настане година «ч», я тебе повідомлю.
- Всегда готов!
- Піонер ти мій юний! – вона потріпала Бармалея по нечесаній декілька днів потилиці, волосся на якій поволі набувало форми табуретки.
- Добре, тоді чекай сигналу.
- Та я й так тут безвилазно…
Вона сіла за робоче місце у своєму кабінеті і почала звіряти усі деталі плану: «Так. Марсіанин готовий. Про вогневі точки подбаємо завтра, у Бармалея все гаразд, Коля сьогодні отримає детальні інструкції… Стоп! А на чиє ім’я він буде реєструвати рахунок у вірджинському банку? Якщо на своє, спалять умить! Тут проблемка, одначе». Вона набрала номер мобільного:
- Доброго дня, дядю Льоню, ви де?
- Где, где – в Караганде!.. Та на роботі, Юлько! Що треба?
- Є одна вельми невідкладна справа.
- Коли зустрічаємось?
- За півгодини під вашим управлінням, я вам маякну знизу.
- ОК!
За півгодини вони вже пили каву за столиком найближчої кафешки.
- Потрібен паспорт громадянина іншої держави, не має значення, якої.
- Таак… Країни Євросоюзу відпадають – там не беруть хабарів, або беруть стільки, що в тебе стільки не буде. Дай-но мені хвилю…
Він на мить задумався і сказав:
- Є один варіант в Білорусі, там колись працював один мій колишній співробітник, але чи працює досі – не знаю. А який термін?
- Три, максимум, чотири дні!
- Ого! Не обіцяю, але постараюсь. Ім’я особи має значення? І мабуть, потрібне фото. Коротше, деталі я тобі до кінця дня скину мейлом.
- Добре, дядю Льоню, я сподіваюсь Вас.
- ОК, Рибко! Як там поживає наш інопланетянин?
- Та нічого, помалу адаптується, українською вже щебече будь здоров.
- Добре, біжу, бо робота! Часи міняються, а кількість паперів збільшується… Реформи, одначе.
- До побачення, дядю Льоню!
- Щасти тобі, Козюлько!
«Що ще не враховано?» - думала Юлія, їдучи в метро. «А мітинг! Зараз!»
- Васю, здоров!
- Ти, Юлько? Скільки літ, скільки зим? Радий тебе чути!
Вася був її колишній однокурсник, що не захотів працювати за IT напрямком, а здобув другу освіту і пішов у журналістику. Зараз він працював в одному з престижних трохи бульварних видань Києва. В цьому виданні неодноразово вже писалося про обманутих вкладників банку.
- Слухай, ти часом місце праці не поміняв?
- А що в тебе є пропозиції? З радістю вже б утік із цієї «жовтизни».
- Та ні, мені якраз жовтизна твого видання на руку.
- Так, слухаю…
- Знаєш такий банк «Миколаївський» ?
- Це той що там депозитів не видають уже з півроку?
- Ага, саме той! Так от, треба б організувати мітинг незадоволених, людей, що більше, то ліпше прямо перед входом головного офісу цього банку. Точну дату і час я скажу трохи згодом.
- Не проблема! Кинемо клич в нашій «жовтушці» - люди збіжаться, як зайчики.
- Тільки знати треба за два дні наперед.
- ОК, я повідомлю. Наперед тобі дякую!
- З тебе сто грамів і пончик!
- Не питання, бувай!
«Тепер заворушення» - летіла далі думка.
- Максе, здоров!
- Хто це?
- Хто, хто? Кінь в пальто! Юля.
- Яка ще Юля?
- А та, склеротику, яку ти з’їздив свого часу палицею по хребті на Майдані, забув?
- А, Юля! Здоров!
- Як тебе побачити? Справа є!
- У тебе до мене? Не тринди!
- Кажу є, то є!
- Я зараз у спортзалі на Троєщині. Буду ще з годину, підгрібай.
- Добре, я тобі дзвякну.
Блін, у інший кінець Києва, і Колька має прийти.
- Колю, сонце!
- Що пташко моя? Я вже в дорозі до тебе.
- Слухай , у мене невідкладні справи ти їдь, подзвони, Роман тобі відчинить, Посидіть з ним, поспілкуйтеся. Я буду години за дві. Цигарки твої лежать у кухні у посудомийці.
- Добре, раз цигарки є – можна і посидіти…
Вона попередила Романа, вийшла з метро і замовила таксі. Через сорок хвилин вона вже була на Троєщині біля входу в спортзал.
- Максе, я тут!
- Зараз виповзу.
Макс мав вигляд типового «тітушки» часів майдану. Але час, проведений ним в АТО, вніс в його зовнішність певні корективи. Підборіддя трохи загострилося, очі набули більш виразного змісту, його мова типового «гопника» трохи згладилася. Та й вбраний він був уже не в спортивний костюм типу «село без сільради», а у камуфляж.
- Що треба? - без зайвих формальностей спитав він.
- Та треба на одному мітингу трохи побузити. Можливо навіть із стріляниною, зрозуміло холостими.
- Це ми можемо! По 300 грн. кожному, і по справі. Ну і мені штуки зо три. Людей 15 вистачить?
- Цілком! Коли, де і як, я тобі скажу додатково, тримай ось гроші!
Він перерахував суму і пробубнів:
- Ідьот. Все буде вищий клас!
- Добре, все, чао!
- Чао-какао!
Все, тепер додому.
Відчинивши двері квартири, Юлія побачила доволі дивну картину. Роман з Миколою сиділи на дивані, поряд лежала розкладена колода карт на «дурня», дві напівпорожні пачки цигарок, попільничка, повна недопалків, а лихо-гравці несамовито сварились:
- Ти побив мою бубнову даму червовим тузом!
- Неправда, Коля!
- Кажу ж побив! Я точно бачив!
- Ні, туз був бубновий!
- Ні, червовий!
- Зараз відбій перевіримо!
- А дудки! – Роман змішав колоду з відбоєм.
- Твій Марсіанин –шулер, Юлько! Я з ним більше не граю. – Микола надув губи.
- Та ну вас обох, як діти малі! Так, всім встати! Струнко! І марш на кухню!
- Так точно, товаришу генерале!
Вони почалапали на кухню, зиркаючи з-під лоба один на одного. Юлія приготувала нашвидкуруч вечерю, поставила на стіл пляшку горілки і все, що необхідно. Вони швидко повечеряли і Юлія приступила до справи:
- Колю, ти приїжджаєш у Бориспіль 25 квітня. Відліт твого борту о 10:00, ось квитки. Поселяєшся у готелі «Вірджинія» - ось проплачений тур на два тижні. Я к тільки дам знати, відразу ідеш у банк «Британія» і відкриваєш там рахунок на ім’я громадянина Білорусі по підробному паспорту. До речі про паспорт, зараз!
Вона взяла ноутбук, ввімкнула його, там на неї чекав лист:
«Козюлько, з документом все ОК, буде двадцять третього поточного місяця. Ціна питання – сума «X» + 10% за терміновість – 25% твоєї знижки – разом десять штук «зелених». Гроші на той самий рахунок, що й тоді. Твій дядька Льонька.»
- Так от, Колю, - вела далі Юлія – коли я тебе повідомлю, ти телефонуєш у банк, перевіряєш, чи поступила на рахунок ен-на сума. Потім стрімголов біжиш у аеропорт і сідаєш на перший-ліпший літак неважливо куди. Потім відразу пересідаєш на інший літак, теж неважливо в якому напрямку. Квитки береш по підставному паспорту. Потім вже летиш в Україну по своєму документу, ти ж маєш шенгенку, правда?
- Так, маю.
- Добре, усе зрозумів?
- Так, буде виконано, товаришу генерале! – Микола взяв «під козирок».
Вони ще трохи посиділи, погомоніли про те про се. І Микола, уже збираючись іти тихенько сказав Юлі у передпокої
- А він у тебе класний, Юлько. –підняв догори великого пальця і вийшов за двері.
Вночі вони спали разом у Юлиному ліжку, міцно обійнявшись, як би боячись один одного втратити.
Що чекає їх під час втілення?..