2. План
План помсти зародився в її голові давно. Тобто зненавиділа вона свого колишнього вітчима ще з першого разу, коли він з’явився у їх домі. Якась фізична, майже патологічна відраза з першого ж погляду. Правда, виглядав той доволі інтелігентно, був з голочки вдягнутий і щоразу дарував мамі квіти. Причому доволі дорогі квіти. У той час орхідей у Києві майже не було, але він десь примудрявся десь їх діставати, зрозуміло, за шалені гроші. Оскільки жили вони доволі бідно: мама працювала на колишньому військовому заводі, який з розпадом Союзу мав от-от розвалитися, то мама, зрозуміло, руками й ногами вчепилася в цього вельми імпозантного і, на перший погляд, добре вихованого ще не старого чоловіка. Отже досить скоро вони відгуляли весілля, правда доволі скромне, зважаючи на його статки. Вони з мамою відразу перебралися жити до нього, а свою квартиру здавали. Причому, гроші за оренду ішли відразу на банківський рахунок вітчима. Спершу він поводив себе з Юлією доволі пристойно, купував їй іграшки, книжки, купив навіть комп’ютер, коли вони тільки-тільки почали з’являтись у продажу.
Навіть деколи водив до школи. На Юлії красувався ранець з натуральної тонесенької шкіри, яких у школі не мав ніхто. Загалом, такий собі ідеальний татко.
Вперше він проявив себе на дні народження, коли Юлії виповнилось дванадцять. Гості уже розійшлися, мама мила на кухні посуд а Юля допомагала зносити брудний посуд зі столу. Коли вона збирала зі столу останні тарілки, він непомітно підійшов ззаду і запхав свої липкі руки їй під блузку, торкаючись грудей, які ледь-ледь починали прорізуватися. Юлія ледь не скрикнула, але стрималася, бо боялась, що почує мама. Вона лише глянула на нього таким поглядом, що руки його самі вискочили і витягнулись по швах, як у солдата, що стоїть по стійці «струнко». Він сквасив ніякову міну і навіть вибачився, сказавши, що всьому виною зайвий алкоголь. Надалі нічого такого не було, він і надалі корчив зі себе ідеального уважного татка, аж до моменту, Юлі на той час було майже п’ятнадцять, коли він вперше вночі зайшов у її спальню. Тієї ночі вона не забуде ніколи. Вона ще не спала, але вже загасила світло. Він увійшов в її спальню, засвітив нічник, відкинув ковдру і легеньким рухом задер її нічну сорочку, так що стало видно її геніталії. Вона прикинулась, що спить, а він спустив штани і неквапливо почав мастурбувати. «Горобець» його довго не хотів підніматися, і він почав це робити щоразу інтенсивніше. Зрештою, він таки піднявся, але якось кволо, і хвилин через п’ять з грудей його вихопилось якесь дике гарчання, а на килим закрапало щось бридке і липке. Потім він закинув ковдру назад, загасив нічник і вийшов з кімнати. Юлії захотілось блювати, але вона боялась вийти із кімнати. Вона не спала цілу ніч, але на ранок нічого не сказала нікому і пішла, як завжди, до школи.
Потім це не повторювалось десь із півроку. Він узяв її вперше, вона точно пам’ятала цю дату, 12 квітня 2002 року. Вона погуляла трохи увечері з подругами і повернулася додому досить пізно, мами на той час не було вдома, вона поїхала до бабусі у село. Вітчим сидів на кухні. Перед ним стояла уже майже порожня пляшка коньяку і повна попільничка недопалків. Виглядав він досить ніяково, на обличчі його ніби застигла якась дивна гримаса. Вона нашвидкуруч повечеряла, пішла у свою кімнату, запалила нічник і почала щось читати. Він з’явився хвилин через п’ятнадцять в майці і штанах з розстібнутим ременем. Він закрив їй рукою рота, спустив штани, задер ковдру, перекинув дівчину набік і пристроївся ззаду. Далі Юлія майже нічого не пам’ятала. В голові тільки щось гупало в такт до його рухів, і цей нестерпний біль внизу живота, і цей запах, який переслідуватиме її довго: суміш алкогольного перегару з цигарковим димом. Потім він встав, застебнув штани і сказав якимось не своїм голосом:
- Щось комусь скажеш – приб’ю!
Потім це відбувалося доволі таки регулярно, аж до моменту, коли в один прекрасний день уже таки досить доросла Юлія не стрималася і роздряпала йому обличчя аж до крові. Подряпини були доволі глибокі і довго не загоювались. Вона не знала, що там він казав мамі і на роботі. Зрештою, на маму останнім часом він зважав мало, та й розмовляли вони між собою зрідка. Так, похапцем на кухні про якісь побутові несуттєві речі. Мама на той час серйозно перехворіла, і виглядала, зрозуміло, не кращим чином. Вітчим звертав на неї все менше і менше уваги, приходив додому пізно і частенько під «шафе». А в один прекрасний день заявився з якоюсь молодою блондинкою і заявив з порога, щоб вони з мамою виміталися з його квартири завтра ж. Мама на той час уже ніде не працювала, бо завод, звісно, розвалився. На їх двокімнатній квартирці жили квартиранти, їх одразу не викинеш, бо платили наперед за півроку, отож вони ночували у маминої подруги, у якої самої було двоє дітей в їх двокімнатній квартирі. Мама пішла торгувати на базар овочами і так якось перебивались з хліба на воду. Невдовзі воне померла від раку, так і не оговтавшись від попередньої операції. Вони поселились з тіткою, молодшою на п’ятнадцять років за маму і старшою за Юлію років на десять, на їх старій квартирі. Тітка була ще та вертихвістка, в голові в неї були лиш мужики та гулянки, отож в них вдома були такі собі перманентні вечірки, які частенько закінчувались груповим сексом. Юлію, правда ніхто не чіпав, бо відразу отримував відкоша, то рукою по обличчю, а, бувало, і ногою по геніталіях.
Вітчим з’явився знову на її випускний. Під’їхав на шикарному порше з величезнм букетом троянд. Він підійшов до неї, віддав квіти, вона взяла, а потім раптово почала інтенсивно шмагати його букетом, прямо колючками по обличчю. ЇЇ ледве заспокоїли, вітчим побіг і відчалив відразу на своєму авто, а Юлія ще довго ридала на грудях у улюбленої вчительки української мови. Після того вона його не бачила, тільки читала у газетах, що він став управляючим одного з найбільших банків України а згодом і народним депутатом Верховної ради. Потім вона побачила його ще один раз, коли була у АТО. В розташування їхньої частини прибули якісь там високі шишки. Вони покрасувались трохи перед телекамерами у новеньких імпортних камуфляжах, їм розбили намета, в якому вони пиячили і горлапанили мало не цілу ніч, а над ранок їм підвезли молоденьких дівчаток, скоріш за все випускниць з випускного вечора, бо вони всі були в парадних гарних сукнях. На другий день «слуги народу» від’їжджали і тоді тільки вона побачила вітчима в юрбі інших народних обранців. Той про щось жваво розмовляв з якимось колегою. Навколо них стояла охорона, так що підійти ближче не було ніякої можливості.
Про те що вона колись у’бє його вона знала відразу з того часу, як його руки уперше проникли під її блузку. Тоді ще не знала коли і як, а тепер знала. В голові її народився план, план, продуманий до деталей. Перша частина – економічна. Вітчим, коли став депутатом формально втратив місце управляючого в банку, але посадив туди до мозку кісток віддану людину – свого двоюрідного брата. Увесь час, на протязі його депутатства, спрацьовувала одна і та ж схема. МВФ переказував Національному банку України черговий транш, який нацбанк пускав на рефінансування «неплатіжоспроможних» банків-кредиторів. Вітчимів банк якраз на той момент став таким «неплатіжоспроможним». Тобто всі депозити і проценти по них були заморожені і не видавались, проценти ж по кредитах збирались регулярно, і в разі протермінування кредитор миттєво відповідав власним майном. Тобто нерухоме і рухоме майно конфісковувалося миттєво, не зважаючи на сльози, мітинги і звернення кредиторів. Гроші ж, які йшли на рефінансування миттєво, у той же день переказувались на рахунок одного з банків на Віргінських Островах на щойно відкритий новий рахунок на підставну юридичну особу, а далі у той же день переказувались у банк іншого офшору, і так по ланцюжку 5-10 разів, щоб заплутати сліди. У кінцевому рахунку вони осідали на рахунках вищого керівництва держави і якась частка, звісно, на рахунку вітчима. Слабкою ланкою цієї схеми було те, що транзитний рахунок відкривався в одному і тому ж банку на Віргінських Островах. Отже, знайшовши вихід на той банк, можна було б теоретично взнати номер щойно відкритого рахунка. Далі мав вступати в дію Бармалей, так в IT компанії, де працювала Юлія, звали одного з найкращих хакерів галактики Олекія Антоненка. Отож Барамалей цей міг зламати будь-який код, який знаходився хоч би й під десятьма ступенями захисту. Він для сміху зламував навіть коди НАСА, правда, потім повертав усе на місце, і там навіть не здогадувалиь, що код був зламаний. Суть плану полягала в тому, що в банку на Вірджинський Островах відкривався ще один рахунок який відрізнявся від вітчимового транзитного рахунку всього лиш однією цифрою. У процесі переказу коштів файл переказу перехоплювався і Бармалей мав за декілька секунд затримки підібрати код до платежу і змінити в платіжних реквізитах всього одну цифру. Отже, гроші потрапляли на наш рахунок, звідки теж миттєво переказувались на інший. Проблема полягала в тому, що Бармалей був доволі порядною людиною і «лівими» махінаціями не займався. Але він давно і без взаємності підбивав клини до Юлії, і вона сподівалася не без підстав, що таки умовить його.
Отже вітчим, не отримавши підтвердження, що кошти надійшли на рахунок, миттю кинеться у банк перевіряти. Далі вступала в дію друга частина плану – фізичне знищення. Перед банком слід було організувати мітинг незадоволених кредиторів, що було доволі таки легко зробити, кинь тільки клич в пресі. Потім потрібно було організувати сутичку між вітчимовою охороною і мітингувальниками. Хтось навіть має відкрити вогнепальний вогонь по охороні і тим самим спровокувати вогонь у відповідь. Тоді Юлія, зімітувавши, вогнепальне поранення, а можливо, і отримавши реальне, повинна ввести собі ліки, які сповільнюють на певний час серцеву діяльність і людина стає ніби мертвою. Тоді, в залежності від обставин, «стрілець» має убити тестя перед банком, або, якщо той упізнає Юлію і кинеться везти її в лікарню, завалити того на вході або на виході з неї. Ніби все мало б спрацювати. Залишалось лише дочекатися чергового траншу МВФ і провести декілька підготовчих етапів.
На роль стрільця був призначений, хто б ви думали?.. Правильно!
Отже, підготовка починається…