Під пісню
Marilena Buck and William Kingswood – Feeling Lost
Що ж це почалося раптово. Треба було мені прилягти на дивані, як я опинився тут. Хоч і розумів що це сон, все одно був під враженням.
- Кольори…
Ось що відразу мене здивувало. Вони були невпинно яскраві у своїй величі різнобарв’я.
Роздивившись , я зрозумів, що знаходжусь на нескінченній галявині. Соковита зелень, яскраве сонце, червоні, жовті та жовтогарячі квіти. Раптово, десь у далечині, я почув звук дзвіночка. Такий легкий та невимушений, чистий своїм звучанням:
- Дзінь… Дзінь…
Я зацікавився звідки лунає дзвін, тож пішов шукати. Хоч дзвіночок притаївся десь далеко, я його добре та чітко чув. Слух у мене був відмінний. Йти по росі було дуже приємно. Кульбабки так і посміхалися своїми гарячими обличчями. Дерев тут було мало. Приємний прохолодний вітер, який приносив запах свіжості десь здалеку, бадьорив мене.
- Весна у розквіті! – захотілося щось сказати, щоб почути себе і бути впевненим, що не втратив зв’язку з реальністю. Хоча яка реальність уві сні.
Що ж потім з ’явилися метелики. Ні, вони просто налетіли на мене пістрявою зграєю. Мені ще довго вчувались невловимі помахи їх маленьких крилець. Через деякий час я зупинився перед струмочком. Посередині неозорої галявини протікало вузеньке джерельце, розділяючи її навпіл своїм легеньким дзюрчанням. Вода в ньому була кришталево прозорою, що аж засліплювала своєю чистотою. Умившись я відпив трохи води, аж раптом відчув страшенну спрагу. Це було дуже дивно. Відпивши ще, я тільки посилив її. Мені здавалося, що засихаю!
Раптом, помітив якийсь блиск удалечині .
- Дзвіночок, - майнула думка. Спрага пройшла. ЇЇ перемогла цікавість. Я понісся назустріч блиску, який манив мене до себе, як магніт. Здавалося, що вже дуже близько, але звук різко посилився і став нестерпним. Барабанні перетинки жахалися від болю. Вже хотів бігти геть , як різко стихло. Я побачив дзвіночок. Він був ніжно – небесного кольору, здавалося , ввібрав у себе всю таємничість небокраю. Я підняв його із землі і тут здійснилося перетворення: світ довкола почав обертатися.
- Кінець? – сумно прошепотів. Але ні. Я став як укопаний, коли переді мною розкинулася райдуга. Такою я її ще не бачив. Вона ніби ввібрала в себе всі барви світу, всю його суть. Я довго милувався нею. Був готовий провести так вічність. Це було магічно. Раптово вітер посилився, загудів у вухах і сталося найжахливіше – все посіріло і райдуга втратила свою велич. Вона стала сірою… Все ставало мутним, нечітким – я повертався до реальності.
Прокинувся від грюкання дверей пішов подивитись, хто прийшов. На порозі стояв хазяїн, напевне, з роботи повернувся. Я радісно зустрів його, бо все ж треба було якось підбадьорити після важкого робочого дня. Він погладив мене по голові та пригостив чимось смачним.
- Ось ти заслужив, гарний пес Бінго. Я лиш помахав хвостиком у відповідь, подякувавши. Через деякий час він покликав мене. Я слухняно прийшов.
- Бінго, дивись, яку книгу мені сьогодні подарували. Хазяїн дістав з сумки невелику книженцію та показав мені обкладинку. Я замлів, на ній красувалася райдуга така, яку я бачив у сні. І хоча зараз вона була чорно – білою, але в моїй пам’яті навіки залишилися ті кольори і барви, які я побачив за допомогою дзвіночка.