- Здравствуй, ты кто?
- Я – белый и пушистый.
- Странно. А по тебе и не скажешь.
- Я знаю. Это потому, что мой хозяин так и не понял, кто я... Он совсем за мной не ухаживал.
- Ты немощен, если за тобой нужно ухаживать?
- Нет. Просто мне нужно уделять внимание и...
- Что «и»?
- Разве не красиво выглядит – «белый и пушистый»?
- Наверное, красиво...
- А он этого не замечал. И совсем не говорил мне об этом.
- Твой хозяин?
- Да.
- Кто он?
- Тот, которого я люблю.
- А ты кто такая?
- Я нежная грубость.
- Как это?
- Моей нежности так и не нашлось применения.
- А искала?
- Только, пожалуйста, не говори мне, что, мол, «плохо искала...» Хорошо и долго искала...
- Но так и не нашла?
- Не нашла.
- А что было потом?
- Сначала моя нежность выливалась слезами, а потом огрубела.
- Как это проявляется?
- Я чувствую наслаждение от боли и не могу остановиться...
- Ты хочешь от этого избавиться?
- Теперь мне уже все равно.
- А ты кто такой?
- Я страшно смешной.
- Мне не смешно и не страшно.
- Знаю. Этого не видно. Они научили меня смеяться над собой.
- Кто?
- Люди. Я тихо смеюсь в душе и боюсь, чтобы это кто-то увидел. Что бы я ни делал, о чём бы не думал – не могу не смеяться. И от этого мне страшно. Так страшно, что я так и не могу сделать ни одного дела. А вдруг оно будет смешным? Страшно?
- Теперь страшно.
- А ты кто такой? Как ты здесь оказался?
- Я поэт. Я просто проходил мимо и случайно зашёл.
- Ты разве не знаешь, что нет ничего случайного?
- Знаю. Но теперь я учусь не верить в случайности и моменты.
- Почему?
- Меня заставила учиться этому она...
- Кто?
- Та, которой я писал стихи.
- Как это – «заставила учиться»?
- Она не прочла ни одного моего стихотворения.
- А ты кто?
- Я ждущий ответа.
- Так и не дождавшийся, как я понимаю...
- Да, но не говори об этом с такой интонацией...
- Какой?
- Пессимистично подавленной. Оставь её вон для того, который демонстративно грустит...
- Для страшно смешного?
- Ну, да. Для этого... Не знаю, кто он там...
- Страшно смешной.
- Какой-то несмешной смешной... И совсем не страшный.
- Это так только кажется... На самом деле – страшно смешной.
- А ты кто такой?
- Я тот, кто ничего не помнит.
- Ты, наверное, много знал?
- Я знал все.
- Ого!
- Всё, чего было бы достаточно...
- Для чего?
- Не помню, но помню только, что мной не захотели воспользоваться – и я забыл всё, что знал и умел.
- А ты кто такой?
- ...
23.05.16
А ти хто такий?
- Здрастуй, ти хто?
- Я - білий і пухнастий.
- Дивно. А по тобі й не скажеш.
- Я знаю. Це тому, що мій господар так і не зрозумів, хто я... Він зовсім за мною не доглядав.
- Ти немічний, якщо за тобою потрібно доглядати?
- Ні. Просто мені потрібно приділяти увагу і...
- Що «і»?
- Хіба не гарно виглядає - «білий і пухнастий»?
- Напевно, гарно...
- А він цього не помічав. І зовсім не говорив мені про це.
- Твій хазяїн?
- Так.
- Хто він?
- Той, якого я люблю.
- А ти хто така?
- Я ніжна грубість.
- Як це?
- Моїй ніжності так і не знайшлося застосування.
- А шукала?
- Тільки, будь ласка, не говори мені, що, мовляв, «погано шукала...» Добре і довго шукала...
- Але так і не знайшла?
- Не знайшла.
- А що було потім?
- Спочатку моя ніжність виливалася сльозами, а потім загрубіла.
- Як це проявляється?
- Я відчуваю насолоду від болю і не можу зупинитися...
- Ти хочеш цього позбутися?
- Тепер мені вже все одно.
- А ти хто такий?
- Я страшно смішний.
- Мені не смішно і не страшно.
- Знаю. Цього не видно. Вони навчили мене сміятися над собою.
- Хто?
- Люди. Я тихо сміюся в душі і боюся, щоб це хтось побачив. Що б я не робив, про що б не думав - не можу не сміятися. І від цього мені страшно. Так страшно, що я так і не можу зробити жодної справи. А раптом вона буде смішною? Страшно?
- Тепер страшно.
- А ти хто такий? Як ти тут опинився?
- Я поет. Я просто проходив повз і випадково зайшов.
- Ти хіба не знаєш, що немає нічого випадкового?
- Знаю. Але тепер я вчуся не вірити у випадковості й моменти.
- Чому?
- Мене змусила вчитися цьому вона...
- Хто?
- Та, якій я писав вірші.
- Як це - «змусила вчитися»?
- Вона не прочитала жодного мого вірша.
- А ти хто?
- Я той, хто чекає відповіді.
- Так і не дочекався, як я розумію ...
- Так, але не говори про це з такою інтонацією...
- Якою?
- Песимістично пригніченою. Залиш її он для того, який демонстративно сумує...
- Для страшно смішного?
- Ну так. Для цього... Не знаю, хто він там...
- Страшно смішний.
- Якийсь несмішний смішний... І зовсім не страшний.
- Це тільки здається ... Насправді - страшно смішний.
- А ти хто такий?
- Я той, хто нічого не пам'ятає.
- Ти, напевно, багато знав?
- Я знав усе.
- Ого!
- Усе, чого було б достатньо ...
- Для чого?
- Не пам'ятаю, але пам'ятаю тільки, що мною не захотіли користуватися - і я забув усе, що знав і вмів.
- А ти хто такий?
- ...
23.05.16