Могу ли я рассказать о ней?
О той, которая тоскует, всматриваясь в предрассветный туман, и шепчет слова молитвы бледными устами, протягивая руки к звездам, что умирают от одного лишь вздоха утреннего Солнца…
Застонала, прижимая дрожащие ладони к груди, успокаивая скулёж измученной души.
Отдала бы её, выменяла на мир и покой для своего края, для своего народа! Да никому она не нужна- её душа… Для боли и страданий пришла в этот причудливый и несправедливый мир?
Улыбнулась… Горькой была та улыбка, будто бы кто-то соком полыни к губам прикоснулся. Упала на колени, хватаясь тонкими пальцами за омытую росами землю, как за последнюю надежду.
Вдохнула запах молодых трав чабреца и бессмертника.
Молилась.
Тяжело вставала с колен. А , выпрямившись, рассмеялась… И, затянула предвечную песню о женской доле и любви. Уверенно ступила на вспаханное поле босой ногой, бросила первые зерна набухшей соком жизни пшеницы в жаждущую землю.
******************************************
Чи можу розказати про неї?
Про ту, що тужить , вдивляючись в світанковий туман, та шепоче молитву блідими губами, простягаючи змарнілі руки до зірок, які вмирають від одного подиху вранішнього Сонця…
Застогнала, притискаючи тремтячі долоні до грудей, заспокоюючи скімлення зболеної душі. Віддала би її, виміняла на мир та спокій для свого краю, для свого народу! Та нікому вона не потрібна – її душа… Для болю й страждань прийшла в цей химерний і несправедливий світ?
Посміхнулася… Гіркою вийшла та посмішка, неначе хто соком полину губи окропив. Впала на коліна, хапаючись тонкими пальцями за вмиту росами землю, як за останню надію. Вдихнула запах молодих трав чебрецю та безсмертника.
Молилася.
Важко підіймалася з колін. Та випроставшись, засміялася… І, затягла одвічну пісню про жіночу долю та кохання. Впевнено ступила на зорану ріллю босою ногою, вкинула перші зерна набубнявілої соком життя пшениці у спраглу землю