***

На краю височезної скелі,
Я стояла дивилася в даль.
У підніжжі безкрайнеє Море,
Хвилі бились, та скеля, як сталь.
Я стояла, зовсім нерухомо,
Надімною хмари плевли.
Все для мене було не знайомо,
Почуття, не знайомі були.
В голові дивна думка майнула,
Хто на цій я землі? Як живу?.
Уже юність на віки минула,
А, я все одним днем, ще живу.
все чернетку пишу,з помилками,
Наче виправить встигну, та ні!.
Бо чернетку ту, я не читаю,
Нема часу, до неї мені.
та бувають такі, от хвилини,
Коли треба спинитись на мить.
Та нарешті в собі розібратись,
як життя своє далі зложить.
і мабуть кожин знас ужитті,
На вершині скелі стояв.
Помилки виправляли свої
І чернетку хоть раз прочитав.