ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД
(як з ним боротись)
«Зійшов Дух Святий на апостолів і заговорили
вони різними мовами, а перехожі, з подивом
слухаючи невиразне багатоголосся,
думали, - перед ними ті, що напилися вина»
- з Діянь Апостолів, глава 2
«Якщо довго сидіти на березі річки,
то можна побачити, як по ній пропливе
труп твого перевізника - перекладача»
- Петро Скорук
Кожен автор, рано чи пізно, замислюється про те, щоб видаватися в іншому форматі. Наприклад, йому необхідно перевезти своє творіння на протилежний берег, перекласти на іншу мову. А література - тонке мистецтво. Передача емоцій і настроїв словами складна, і робити це треба воістину віртуозно. Необхідно вмонтуватись в прокрустове ложе оригіналу, не спотворивши при цьому рідну мову.
Передати витонченість, відточеність, поетичність і барвистість оборотів на іншій мові взагалі можливо. Тільки найталановитіші філологи здатні на таку копітку роботу, і займає вона неймовірну кількість часу. Той, хто шикарно переводить вірші і прозу в незмінному стилі, зберігаючи манеру автора - справжній майстер слова!
Та переклад це відчуття, а не розуміння. Це не тільки лексична відповідність. Можна відтворити риму, смисл. Але як перекласти інтонацію, натяк, енергетику. Як перекласти невичерпність?!
Процес перекладу схожий на будівництво копії будинку. Є кольорові фотографії архітектурного, зовнішнього та внутрішнього вигляду оригінальної будівлі, але матеріал для будівництва копії дано інший. Завдання - відтворити точно таке ж, але з іншого матеріалу. Тобто у перекладача художнього твору є оригінал, і його завдання - відтворити копію оригіналу на іншій мові. Не перекласти, а саме відтворити новий твір, який буде тим більш схожим на оригінал, чим вище майстерність і талант перекладача.
І от перекладач напинає на автора саморобну маску і цю маску видає за його живе обличчя. Відображення особистості письменника в мові його творів називається його індивідуальним стилем, властивим йому одному. Спотворивши його стиль, ми тим самим спотворюємо його обличчя. Якщо за допомогою свого перекладу ми нав'яжемо йому свій власний стиль, ми перетворимо його автопортрет в автопортрет перекладача.
Літературний перекладач - раб сенсу, стилю і духу оригінального твору, але він абсолютно вільний у виборі слів рідної мови при роботі над перекладом твору. Окрім того, він не має права пожертвувати загальним змістом твору.
Врешті будинок побудовано. Новенький, ошатний, під кольоровою черепицею, з мереживними фіранками на вікнах і різьбленим палісадом. Око радіє. А душа чомусь мовчить. Як в тому анекдоті – «У продажу з`явились фальшиві ялинкові іграшки. Зовні нічим не відрізняються від справжніх, але радості від них ніякої»
Я не знаю, як можна говорити про переклад, коли ти ні автора не знаєш, ні часу дії. Не кажучи вже про те, що, перш за все, зрадник, ворог перекладача - словник. Як, наприклад, перекласти на китайську, - «…и нам сочувствие даётся, как нам даётся благодать» Тютчева?
Можна викласти на іншій мові ідею, але як передати насторожений шурхіт глухих приголосних у рядках Бальмонта, - «Полночной порою в болотной глуши чуть слышно, бесшумно, шуршат камыши».
Шевченка можна розповісти, - «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть» Але як це перекласти на арабську?! Хоча б як факт.
Літературний переклад - справа, за своєю суттю, безглузда, марна і, як всякий замінник істини, навіть згубна. Згубна, в першу чергу, звичайно, для істини. Існує така екстремальна думка, що навіть самий кращий, професійний переклад містить не більш 30-50% оригінала. Тобто у сенсі «хто кого?» перемагає перекладач. Він – ворог письменника.
Деякі жартівники здатні і на – «Чи гепнусь я, дрючком пропертий, чи поруч прошпандьорить він» або на переклад прізвищ – «Сашко Артилерист», «Левко Дебелий» і т.д.
Як з цим боротись, мені невідомо. Як боротись з собою, теж. Тому що я у даному випадку і автор і перекладач. Перевізник. Сподіваюсь, без особливих рішучих втрат. Зустрічайте!