Про книгу, посвященную судьбе Сержа Лифаря...

Темнов Михаил Юрьевич
           ПРО   КНИГУ, ПРИСВЯЧЕНУ  ДОЛІ СЕРЖА ЛИФАРЯ,  ТА  ДЕЩО  ІНШЕ
         У 2015 році у  Київському видавництві «Самміт книга»  накладом у 3 тисячі екземплярів російською та французькою мовами вийшло друком  бібліографічно-літературне видання «Мистический лабиринт Сержа Лифаря»,  співавтором якого є відомий  Ужгородський адвокат Нінель Масяк.  Враховуючи, що  книга має  усі шанси  стати бестселером, я вирішив дізнатися  як про неї, так і  про нові творчі здобутки  автора.
         М.Т.: Нінель Степанівно,  протягом останніх десяти років ви поєднуєте  адвокатську та літературну діяльність.  Отже,  мова йде про  ювілей?
           Н.М.: Так, Михайле Юрійовичу. 6 січня урочисто відсвяткувала  десяту річницю,  бо в цей день, 2006 року, написала перші 11 сторінок трилогії «Черная вдова». Правда, її задум прийшов до мене ще у 2005 році під час відпочинку у Домініканській Республіці.  На щастя, він повністю втілився в життя. З тих пір приділяю весь вільний час творчості.
           М.Т.:  Десять років – хороша дата. Нашим читачам буде цікаво дізнатися, як до вас прийшов задум написати книгу про Сержа Лифаря?
         Н.М.: В третій декаді вересня 2014 року я зустрілася  з Оленою Гураль, яка приїхала  із Києва, щоб вирішити свої особисті справи. Вона запропонувала укласти договір про сумісну діяльність, згідно із яким, із свого боку, передасть інформаційний блок, а   натомість мені слід обробити його та самостійно, на свій розсуд, написати книгу.  Дізнавшись, що при цьому вона побажала стати ще і її співавтором, та що події книги будуть стосуватися життя Сержа Лифаря, категорично відмовилася пристати на цю пропозицію.
        М.Т.:Чому? Мені відомо, що ви вже  видали  книгу у співавторстві?
        Н.М.: Так, у 2014 році, «Апфеліну», із Львом Вайнбергом, який був моїм другом дитинства, а зараз мешкає у Франкфурті. У тому випадку я сама запропонувала йому стати співавтором, бо він про це навіть не згадував. Це був жест не тільки подяки за довготривалу дружбу, але й за те, що, маючи безліч інших можливостей, запропонував написати книгу саме мені.
        М.Т.: Зрозумів. Але ви все ж таки вирішили пристати на пропозицію Олени Гураль, якщо книга вийшла у світ?
       Н.М. : Так, через декілька днів я  розробила текст договору, який був підписаний нами 29 вересня 2014 року. Правда, згадуючи події тих днів,  іноді жалкую, що вони  трапились у моєму житті.  Прикро, що ми інколи  робимо помилки.
        М.Т. Чому? Невже вам не подобалась постать того, кого називають «добрим генієм балету ХХ сторіччя»?
         Н.М.: Навпаки,  я  захопилася  ідеєю написання книги, коли  прочитала  декілька статей в Інтернеті, оскільки мене зразу ж підкорила величність особистості Сержа Лифаря, доля якої складалася не тільки із блискучих творчих та особистих перемог, щасливих років, сповнених  розкошами, тріумфами та  всесвітнього визнання.  Вона  була  також просякнута численними  тяжкими  фізичними та моральними випробуваннями, втратами та справжньою  особистою трагедією.  Під  впливом  цих вражень,  в моїй уяві вже склався не тільки пролог, який  написала за день до підписання договору із Оленою Гураль, але і думка про те, що основною ідеєю книги буде не стільки аналіз творчості Сержа Лифаря, скільки моє особисте бачення його психологічного портрету. Насамперед, я хотіла викласти в художньому варіанті всю гаму почуттів колишнього сімнадцятирічного студента гімназії, учня консерваторії, який, незважаючи на смертельний ризик для молодого життя, все ж таки двічі наважився на втечу із СРСР. В основному – задля реалізації своєї юнацької мрії віддати усе своє життя служінню балету, оскільки пережиті його сім’єю трагічні події в Києві, після перемоги Жовтневої революції та Громадянської війни, вже встигли  негативно позначитися також і на його долі.  Отже,  на той час в мене навіть склалася назва для майбутньої книги «Серж Лифарь. Втеча із СРСР –  початок легенди».
        М.Т.: Але  у книги  вона  інша. Чому?
        Н.М.: Так, після одержання блоку інформації від Олени Гураль (яка виявилася статтями та інтерв’ю, тупо  скачаними з  Інтернету),   приступивши  до написання книги,  за браком додаткової інформації, без детального викладення якої зміст книги був би позбавлений достовірності,  була вимушена відмовитися від першого замислу. Тому    вирішила написати книгу в іншому ключі –  містичній складовій, яка прослідковувалась  протягом усього життя Сержа Лифаря. На мій погляд, його  історія – один із найяскравіших прикладів передвизначеності долі, оскільки він був народжений задля того, щоб навічно уславитись, як яскрава творча натура, велична у всіх своїх постатях. Тому, як художній прийом, мною були використані мої знання із хіромантії, якою захоплювалася протягом декількох років. Так у книзі виникла постать таємного хіроманта, який, ознайомившись із лініями на долонях Сержа Лифаря, вирішив відкрити майбутні події у його подальшому житті.
      М.Т.:  Розкажіть, як вам працювалось над книгою?
      Н.М.:  Вона писалася напрочуд легко, із повагою та почуттям, подібним до закоханості до Сержа Лифаря, навіть незважаючи на брак інформації, яку я, в буквальному сенсі цього слова, збирала по крупинках. Наприклад, ту, що стосувалася знайомства Сергія Дягилева із Айседорою Дункан, які переховувалися у Швейцарії під час Першої світової війни.  Або  про знайомство Сержа Лифаря з іншою  всесвітньою знаменитістю – Едіт Піаф. Більше того, навіть вирішила  приділити час,  щоб  передивитися  усі фільми із Гретою Гарбо, щоб зрозуміти, чим могла привабити, на той час сорокарічна голлівудська зірка, Сержа Лифаря, коли він вирішив  запропонувати їй роль у майбутньому спектаклі. 
        Не можу також оминути частину книги, яка стосувалася відносин між Сержем Лифарем та Броніславою Ніжінською. Проаналізувавши всю інформацію, мною був зроблений висновок про наявність між ними саме близьких, а не ворожих відносин, як про це стверджується в  багатьох інших джерелах.
      М.Т.: У вашій розповіді не було згадки, чому  пожалкували, що вирішили  пристати на пропозицію Олени Гураль?
      Н.М.: Згодом я зрозуміла, що в її намірах не було щирості до мене, як автора. Не   тільки висунута умова стати співавтором книги, не написавши до неї  жодного рядка, але й переклад книги були обумовлені бажанням влаштувати 13-річну доньку Ганну у балетну трупу «Гранд Опера». Та не сталося. Оскільки у Франції не буває привілеїв для дітей, якщо  навіть їх батьки набули якоїсь слави. Тому вона навіть не з’явилася на презентацію книги 23.09.2015 року в магазин «Буква», а потім вирішила відмовитися від усіх подальших обов’язків, що були передбачені укладеним  договором.
     М.Т.: Виявляється, ви його все ще не розірвали?
     Н.М: Звісно, ні. Навіщо мені витрачати вільний час на з’ясовування  стосунків  із Оленою Гураль?  Чи не краще приділити його написанню нової книги?
     М.Т. :   Отже, вона є.  Розкажіть, будь ласка, детальніше.
      Н.М.: Нещодавно завершила написання повісті, яке тривало два роки. Якщо  пам’ятаєте, якось сказала, що найневблаганніший критик – я сама. Тому  декілька разів переписувала її, аж поки вона не стала моєю улюбленою. Причому, на усі 100%. Скажу більше, незважаючи не невеликий обсяг, сподобається кожному, хто віддає перевагу творчості Стівена Кінга. Гарантую, це дійсно – круто! На черзі – кінцева правка  роману, основні події якого відбуваються у 18-му сторіччі.