- Тільки не думай… - наспівуватимуть тобі солодкі сирени. – Просто пливи. Пливи. Кудись воно вийде, кудись винесе. Не думай…
«Як то воно так, не думати-то?» - ти ж інтелектуал, чи як? Зовсім не думати, чи що - ти перепитаєш для заспокоєння совісті, хай солодко, вже так солодко – та перепитаєш.
- Багато не думай! - зараз буде ще солодше, ще ясніше - ще сумніваєшся? – Багато - то шкодить. Чим меньше будеш думати, тим взагалі краще. Ось так. Розслабся. Забий на усе. На усіх, хай їм. Просто пливи. Так живуть успішні люди. Всі твої друзі те саме радять. Та хіба лиш вони. Всі люди те радять й роблять. Лиш прибери зайві думки. Просто пливи, просто живи. Живи просто.
Так солодко… дійсно солодко – та нарешті ти хапаєш її, омріяну ідею, омріяну правду, що її тобі так не вистачало у всіх тих виснажливих пошуках. Дійсно ж! Дійсно. Просто жити, просто плисти за течією, не шкодувати ні про що – та хай всім нарешті грець, забити, забити, забити на все й на всіх, і ніколи, ніколи, ніколи ні про що не шкодувати – чом усі вони, успішні й всміхнені, давно це зробили – а ти ще ні? Ти ще ні…
- …Тільки не думай забагато… Кудись же винесе… А, може, завтра… ти ж не знаєш, що завтра. Живи просто.
І ти зрозумієш, що чекав саме цих слів. Аби хтось - солодко й лагідно: - Ти вже найкращий… ти вже найкраща, люба… віддайся течії – кудись винесе, кудись приб’є.
Ні про що не шкодуй…
Звісно, ні про кого. Боронь тебе Боже шкодувати про когось, не невдаха ж якийсь.
А ранки змінюються швидко. Рік, другий, третій. Час. Певно, кого не вмовиш і хто ніколи не заспіває тобі більш-менш солодко – це час. Та й грець з ним. Поруч твої знайомі, всі вони успішні люди – беруть, що дає життя, не замислюючись, що за великим рахунком не мають нічого – і ти не замислюйся, замислишся – перестанеш бути успішним, он як твій сусід Микола, бач – схибив, пошкодував раз, що два роки тому пішов голосувати за гроші, а тепер карає себе і п’є гірку – а кому воно тре? Ну не проголосував би, що б то змінило – та нічого. Тож – живи просто, пливи, куди несе, забагато не думай, ні про що не шкодуй.
- …Микольцю… ну що ти так, ти не винен… - ну що ти утнула, нащо набираєш його номер, здавсь тобі той Микола, забути й забити, це його справа, це він невдаха, не ти, не ти…
Адже тебе колись навчили – пам’ятаєш сирен, – твої друзі та й просто випадкові знайомі у мережі, всі казали до тебе те саме – і ти змогла, ти стала іншою, тобі не має бути діла до таких як Микола.
Але чомсь ти йому дзвониш.
А він – та ясно бухий. Зітхає гірко, розводить сирість.
- Не шкодував… ніколи… пошкодував – раз – і все розсипалось, уявляєш, мов з крихких вафлів було зроблено, а що то було – що так швидко розсипалось? Вся система, за якою жив – коту у дупу. Кляті вибори.
- Кляті вибори, - згодишся ти, зітхнеш - йолоп же? – йолоп, - Політика руйнує життя.
І покладеш слухавку. З прострочених вафлів його система. Твоя – не розсиплеться. Не думатимеш, не заглиблюватимешся, не шкодуватимеш. Запропонують гроші – проголосуєш, запропонують стрічатися – хай не твоя мрія, згодишся, звикнеш. Кудись плисти, кудись винесе. А може завтра… ти ж не знаєш, що завтра. Західний принц на твоєму подвір’ї, пропозиція роботи у ООН, запрошення на вихідні до Ліону – а що не знаєш французської, не маєш «корки» ВИШу - то нічого, ти ж вже найкраща. Та навіть закордонного паспорту зась? Не шкодуй, тут, на Дарниці, теж нічогеньки собі краєвиди. Замовити червоне напівсухе – і майже Ліон.