Вступ.В одній зі своїх попередніх статей, розповідаючи про тих, хто воює в АТО я мимохідь згадав про Правий Сектор і УКРОП, і пообіцяв вам як небудь детальніше розповісти про них. Що ж, думаю сьогодні цей день настав, то ж, без зайвих розмов, почнемо.
Правий Сектор. Правий Сектор виник під час Євромайдану, як об'єднання ультраправих організацій і запам'ятався участю у всіх зіткненнях з силами правопорядку. Не варто плутати Правий Сектор з Самообороною Майдану: хоча у склад останньої і входила сотня з такою назвою, Правий Сектор займався не тільки і не стільки обороною, скільки бойовими діями проти тодішньої влади, не обмежуючи себе ні Майданом, ні навіть столицею. Довгий час його офіційно не визнавали, потім кілька разів намагалися розпустити, та незважаючи на це, Правий Сектор досі живіший від усіх живих, і зникати нікуди не збирається. То що ж це за організація і чи вона насправді так страшна, як її змальовують російські та західні ЗМІ?
Тут варто зауважити, що єдина річ стосовно Правого Сектору, що не підлягає сумніву, це праві погляди більшості його членів. Але це не зовсім так: 40% членів організації, згідно твердження Яроша Д.А., в недалекому минулому лідера Правого Сектора, розмовляють російською, а цього не потербіла б жодна поважаюча себе права сила. Очевидно, що в даному випадку радикали ідуть на поступки заради приваблення нових членів і збільшення чисельності свого руху і це виражається не лише в російськомовних протестувальниках проти русифікації. Наприклад, Правий Сектор прагне співпрацювати з Європою, але разом з тим, відверто критикує європейську політику і образ життя, зокрема "руйнування традиційної сім'ї". Або, щоб приєднатися до владної коаліції, Правий Сектор обіцяє всіляко підтримувати уряд Порошенка, а потім осипає критикою ледве не кожне прийняте цим урядом рішення. І таких прикладів не один чи два. Хтось назве таку поведінку лицемірством, я ж скажу, що це таке хамовате нахабство, що навіть умиляє своєю наївністю. Лідери Правого Сектора навіть напряму заявляють: "Ви можете давати нам гроші, ми можемо називати вас друзями, але це не значить, що ми чимось вам зобов'язані". Такою фразою можно запросто відбитися від будь-яких звинувачень у хабарництві, корупції і суумнівних зв'язках. Здається, у Правому Секторі всерйоз вірять, що матеріальна і фінансова допомога від сторонніх джерел не накладає на них ніяких зобов'язань. Що ж почекаємо, доки вони підростуть і зрозуміють що це не так.
Інший сумнівний міф, це те, що більшість українців підтримує Правий Сектор. На президентских виборах тодішній лідер Правого Сектору Д.А. Ярош, відібравший у О.Я. Тягнибока титул "головного націоналіста країни", отримав 0,7% голосів, що майже втричі меньше, ніж у М.М. Добкіна, який представляв зганьблену і вигнану політичну силу, і навіть у рідній партії Регіонів вважався не більше, ніж клоуном. Що ж, схоже не сильно Україна цінить своїх героїв, хоча справа тут в іншому: більшість просто злякалася того правосекторного націоналізму, сумнівність якого ми обговорили у минулому абзаці. Чому ж не можно ввімкнути новини і не наткнутися на щось про Правий Сектор? Відповідь проста: тому що вони всюди. От, скажіть мені, Правий Сектор це громадська організація, політична партія, добровольчий батальйон чи закарпатські бандити? А я скажу, що і перше, і друге, і третє і четверте, і п'яте, і шосте, і сьоме! Вони в парламенті, вони на вулиці, вони у АТО, вони у кримінальних розборках і рекеті, якби їм не хотілося не визнавати останне. Причому всі ці відгалудження управляються різними людьми і практично повністю незалежні в своїх діях. Фактично, все що їх об'єднує це спільна назва, тож немає нічого дивного в тому що слова і дії одних членів Правого Сектора частенько прямо протилежні вчинкам інших. Така вже особливість даного хаотичного політичного руху.
Лідер. Дмитро Анатолійович Ярош, лідер Правого Сектора до листопада 2015 року в інтервью складає враження людини адекватної, що для політика вже великий плюс, а також досить честної, що правда нівелюється тим, що подібно більшості своїх послідовників і не тільки, він живе в уявному світі, де все чітко поділено на добро і зло, причому триматися вибраної сторони зовсім не складно. Крім того, він по професії вчитель української мови та літератури, що отримав диплом вже після початку активної (хоча у той період непомітної) політичної кар'єри і відсутність хоча б азів економічної освіти помітно неозброєним оком, хоча б у тому що з 10 пунктів партійної програми Правого Сектора не було жодного фінансово вигідного для країни. Або в тому що Правий Сектор постійно просить (а точніше вимагає) фінансування у влади і "небайдужих", що означає, що ця організація/партія/рух/чорт-знає-що банально не здатна вижити без спонсорської підтримки. А, покинувши Правий Сектор, Ярошзаснував нову подібну організацію, причому мало не розваливши стару (30% членів, це не жарти), а значить скоро хаосу стане ще більше.
Висновок: Правий Сектор варто було б перейменувати у П'яний Вектор, тому що це хаотичний ніким не контрольований рух, що сується в усі сфери громадського життя і всюди залишає свій слід. Він далеко не такий правий, як вважається, і не користується підтримкою більшості населення. Разом з тим, варто зазначити, що Правий Сектор відрізняється куди більшою чесністю, ніж інші політичні сили, а також його члени справді керуються патріотичними ідеалами, а не бажанням підзаробити за рахунок народу. Крім того, саме Правий Сектор стояв за створення добровольчих батальйонів, що зіграли важливу роль у врегулюванні конфлікту на сході. Я не схвалюю цю практику, але не можу сперечатися з тим, що вона принесла і продовжує приносити позитивні плоди. За це я охоче б простив їм деякі косяки і неприємні моменти, наприклад численні конфлікти з органами правопорядку без всякого політичного або ідеалогічного конфлікту, якби не одне "але". Правий Сектор занадто любить боротися за свободу, щоб припинити війну, а саме це має бути нашою першочерговою задачею. Навіть якщо з АТО буде покінчено, вони підуть на Крим, а потім на Росію, а потім ще...І трупів буде все більше і більше. Крім того, любовь Д.А.Яроша до вигаданого ним же терміну "внутрішня окупація" наводить на думку, що головний його ворог засів у Київі, а не у Москві, а враховуючи методи політичної боротьби Правого Сектора це не сулить нам нічого хорошего.
УКРОП. З УКРОПом все одночасно і краще, і гірше. Краще, тому що вони позиціонують себе як правоцентристи і, з натяжкою, такими і є. Також це дійсно політична партія і у ній виявилося достатньо політично підкованих людей для складання цілком прийнятної політичної програми. До речі термін "укроп" з'явився ще до появи цієї політичної сили і був взятий нею в якості назви заради піару. Нашивки з зображенням цієї рослини дуже популярні серед бійців АТО, волонтерів і всіх, хто хоче підлизатися. Дехто навіть вирощує укроп на підвіконні і на цілком серйозно думає, що це робить його патріотом. Як на мене, це повний ідіотизм, але, з іншого боку, хто я, щоб їх осуджувати.
УКРОП активно допомагає волонтерам, а його лідер Генадій Олегович Корбан прославився тим, що не дав Донецькому і Луганському сценарію повторитися у Дніпропетровській області. Незважаючи на це, особливої народної підтримки партія немає, і у парламенті існує у вигляді позафракційного об'єднання, що ігнорується всіми значними політичними силами. І це не найгірше. Справа в тому, що Корбан встиг добряче забруднитися у нафтобізнесі, та й в політиці також і притягнув всю свою брудну білизну з собою у партію. Зараз він відбуває покарання у вигляді обмеження волі на 1,5 року умовно, а УКРОП керується тимчасово вибраним представником.
Висновок: УКРОП - звичайна політична партія націоналістичного спрямування. Її лідер і члени далеко не святі, але здатні час від часу на добрі вчинки. Особливої народної любові партія немає, а відомою її робить нашивка із зображенням укропу і 7 кримінальних гріхів Корбана.
P.S. Я міг би ще розповісти звідки пішли назви цих політичних сил, але оскільки навіть стосовно цього немає єдиної версії, краще промовчу. Скажу лиш, що обидва цих політичних об'єднання далеко не найгірше, що з'являлося за двадцять п'ять років нашої незалежності. Крім того, ні Правий Сектор, ні УКРОП не може похвалитися підтримкою народу, а отже і боятися їх не варто.
До побаченьки, і пам'ятайте, що війна це одна з тих небагатьох речей, яким краще бути холодними, ніж горячими.