Людей і Бога заповіт,
Що з муками приходить в світ
Людина кожна, а життя дає їй ненька.
Для мами – незабутня мить,
Неначе все життя болить
Її душа, з якої вирвалось маленьке.
Приходить з вічності душа.
Весь вік біжить свій, поспіша,
Немає часу милуватися блакиттю.
Лиш біля маминих колін
Зупиниться враз часу плин,
Й повітря стане знов смачним, як вперше в світі.
І раптом в небі затремтить
Від сліз твоїх ясна блакить.
Як Богородиця з Дитям – хмарки біленькі.
Неначе вічності уклін –
Схились до маминих колін.
Для неї ти завжди дитя її маленьке.