Перше квітня. Треба запостити щось смішне. Жартів не пишу, але знайшла у своїй скарбничці історію, яка найбільше відповідає святу.
"Виходь за мене заміж" (всі збіги по іменах вважати випадковими, тому що мініатюра написана більше двох років тому).
Русский вариант (кто еще не читал) можно найти здесь: http://www.proza.ru/2014/04/01/519
+++++++++++++++++++++++++++
Виходь за мене заміж.
Хто не мріє почути подібне? Напевно, лише ті, хто вже ступив на цей шлях. Мені не терпілося ощасливити згодою свого принца, однак той не все не приходив. Тому почувши пропозицію, яку хтось промовив різким, трохи скрипучим голосом (певно, через небажання питати), я здивувалася. Тим більше що звечора лягала спати одна.
А наполегливий залицяльник знову попросив:
— Виходь за мене заміж.
Повернувшись на інший бік, я оглянула кімнату: нікого! Галюцинаціями не страждаю. І точно не сон, бо прокинулася ще півгодини тому. Що ж відбувається? А може, справді, потихеньку втрачаю глузд?
Раптом з шафи щось стрибнуло — від жаху я відсахнулася. Лише стіна завадила мені сховатися за диваном. За мить я зрозуміла, що помилилася: це зовсім не звір, а птах. Папуга. З пір'ям неймовірно красивого відтінку сірого та з червоним хвостом.
— Виходь за мене заміж, — дивлячись мені в очі, промовив папуга.
Тепер зрозуміло, що за дивний тембр у нареченого. Я із полегшенням розсміялася. Птах теж — майже як людина. Не знай я, що це сміється папуга, ніколи б не здогадалася.
— Петя кохає Олю, — видав він чергову репліку.
Я — Оля, але що це за таємничий Петя? Винахідливий. Терплячий. І закоханий у мене! Але жодного чоловіка з таким ім'ям серед моїх знайомих не було.
— Петя? Який Петя? — перепитала я. Малоймовірно, що отримаю відповідь, але раптом? Папуга виявився не настільки розумним, як мені хотілося. — Ти звідки, малюк?
Птах дивився на мене, схиливши голову набік, і, схоже, відповідати не збирався. І тут я побачила, що фіранка ледь помітно коливається. Зрозуміло. З вечора було дуже жарко, а кондиціонер зламався, от я й відкрила вікно, а закрити забула. На перший погляд нічого страшного. Хто ризикне лізти у вікно на сьомому поверсі? Однак дехто спромігся до нього залетіти. Шкода, що ранковий візит балакучого папуги лише випадковість. Але його ж хтось навчив цим словам? Прикро, що старалися не заради мене.
— Ех ти, — зітхнула я.
— Петя кохає Олю.
Що тут скажеш? Дурний птах.
Нехай повертається туди, звідки прийшов. Вибравшись з ліжка, надягла халат і босоніж потьопала до вікна. Відсмикнувши фіранку, наказала:
— Іди! — Через мить поправила себе: — Лети додому!
Ніякої реакції: папуга захоплено чистив пір'ячко на правому крилі. Я підійшла ближче і двічі сплеснула в долоні. Непроханий гість лише перелетів на шафу.
Озброївшись газетою, я залізла на стілець і спробувала зіштовхнути папугу. Він обурено крикнув, клацнувши дзьобом у небезпечній близькості від моєї руки, чим відбив будь-яке бажання продовжувати боротьбу.
Гаразд, підемо іншим шляхом. Цієї суботи я запланувала генеральне прибирання, тому влаштую такий шум та грюканину, що непроханий гість сам захоче втекти.
Тварин я не тримала. З моїм графіком роботи не бажано заводити домашніх вихованців, але це не означало, що я їх не любила. Елегантних кішечок. Милих цуценят. Як виявилося, навіть балакучих папуг. Так що, поснідавши, я спершу пішла до магазину: треба ж нагодувати та напоїти папугу.
З прибиранням я впоралася набагато швидше, ніж планувала. Можливо, тому що моєму улюбленому “Бумбоксу” підспівував Айк: я зуміла випитати ім'я у свого ранкового гостя. Він не знав, що таке скромність, і разів п'ять похвалив себе:
— Айк розумний. Айк хороший.
Певно, обіцяв добре вести. Папуга був такий милий, що дуже захотілося лишити його у себе: та у нього десь є господар. Той ще тюхтій, коли дозволив Айку полетіти, але певно турботливий і терплячий, якщо зумів навчити птицю стільком словами. Я швидко набрала на комп'ютері текст оголошення з описом папуги і власним телефоном та відправилася в найближчий КопіЦентр, де зробила двадцять листівок. Потім хвилин за сорок розвісила їх на сусідніх вулицях. Якщо господар Айка живе далі, отже не судилося йому повернути свою пташку.
За добу він так і не подзвонив. Ні, було кілька кандидатів, які не змогли відповісти на питання «Хто кохає Олю?» і на яке ім'я відгукується папуга. Звісно, що я влаштовувала перевірку. Хто ж віддасть говорить птицю першому ліпшому?
Я вже зраділа, що Айк залишиться зі мною. Як раптом з'явився він, Петя. Почувши, що папуга в руки не дається і його доведеться ловити, хлопчина радісно повідомив, що зараз вільний, тому не варто гаяти час. І як мені не хотілося прощатися з Айком, все ж назвала адресу. Через двадцять п'ять хвилин у двері подзвонили.
На порозі стояв високий широкоплечий шатен з карими очима. Ну чому він не був низеньким та кволим? А ще рудим? Пощастило ж якийсь Олі! Не тільки красень, але і романтичний. Та ще й заміж кличе. Я майже зненавиділа свою тезку.
Поки Петя ганявся за папугою — той ніяк не бажав повертатися до клітки, — я приготувала чай та запропонувала гостю перепочити, а сама увімкнула на телефоні пісню “Квіти у волоссі”. Айк хоч і був норовистим, але за кілька хвилин все ж прилетів до нас і, всівшись на тумбочку, почав підспівувати. Там його і спіймали. Коли птах опинився у клітці, Петя почав збиратися додому.
Вже на сходовому майданчику, він знову подякував, а потім зніяковіло промовив:
— Ми не обговорили винагороду ...
— Нічого не треба. Я була рада познайомитися з Айком.
Буду сумувати за ним. Ні, цього я не сказала, дозволивши хлопцю, який нетерпляче переминався з ноги на ногу, піти. До своєї Олі.
Без папуги було нудно. Я раз десять починала набирати номер телефону Петі, аби випросити у нього дозвіл на зустріч з Айком, але в останній момент натискала кнопку «відбій». Навіть подумувала купити собі іншого папугу, але відмовилася від цієї ідеї. Мого Айка ніхто не зможе замінити.
Якось, днів за десять, я прокинулася від стукоту. Бурмочучи прокляття на адресу непроханих гостей, які приходять о шостій ранку, поплелася відкривати двері. Але на сходовому майданчику нікого не було. Тільки-но я лягла в ліжко, як знову постукали. І знову нікого. Тут вже я прокинулася і зрозуміла: якби хтось прийшов, то скористався б дзвінком, а якщо стукають... Я кинулася до вікна. Айк! Він теж на мною сумував.
Тільки-но я відкрила вікно, пролунало знайоме:
— Петя кохає Олю.
Я розсміялася: яка приємна постійність!
Віддавати папугу господареві я більше не збиралася, тому треба знайти іншого Петю, і тоді усе, що говорить невгамовний Айк, буде відповідати дійсності.