Народжені плавати, як риби, доволі часто потопають: хто у воді, хто у власних мареннях. Народжені літати, як птахи, як правило, в'язнуть в болоті чужих уявлень про життя та його устрій на нашій планеті. Немає в них любові, а без любові немає віри і правди, а є лиш страхи.
Тут поселелись круки. Літають парами. Збиваються у гурт. Крукають. То піднімаються високо, то ширяють до низу. Витіснили ворон і сорок. Панують. Навіть галок не видно.
Гарні. Створені для польоту. Вільні. Не гарують. Не кричать. Не крадуть курчат. Живуть у своєму світі.
Біле латаття, як лотос цвіте цілесеньке літо. Вода не рухне, як сонце в зеніті на екваторі. Поплавок, як вкопаний, на галявинці між куширів. Дід сивобородий у соломяному брилі теж не рухне. Заснув либонь. Не чує, як у вільшині зозуль кує. Чий то він вік відміряє?
- Любиш коли день отак лежить на подушці теплого повітря?
- Так. Тріщать цикади, коники скачуть, росте трава.
- А любиш запах опалого листя?
- Так. Особливо дубового, трішки підопрілого.
- А я ще люблю іти навпростець, слухаючи шарудіння.
- Найкращі звуки, коли ліс огортає туман і дятел якось об'ємно так стукає.
- Роса на павутинні, на листі, на все ще зеленій траві.
- Поцілуй мене, пригорни! Ти мене любиш?
Гіркаво-солодкий смак. Губи твої - спілі черешні. Тепло в грудях. Мурашки повзуть по спині. Кундаліні прокинулася. Переплітаються тіла. Любов безкінечна. Життя вічне.