Убылы дядька навэсни

Отто Римский
Було, в украйиньським сэли,
(Бодай воно бы погорило!)
Убылы дядька навэсни,
А чэрэз рик його видрылы.

Ховалы з пэрстнэм золотым,
Булы сыны у Бэвзюка.
Разом прыйшлы вночи за ным.
На батька пиднята рука.

Вид жадобы могылу рылы.
А совисть? Дэ вона була?
Крышку над ямою лышылы,
Кашкэт виднэсли до двора.

Абы  добро нэ пропадало!
Хиба ж одни на всэ сэло?
Прыйшлы  до бабкы вуркаганы               
Забралы гроши, як було.

То тры  мисцэви школяри,
(Собак нэ було у двори).
Бабку просили «видсосаты»,
А не, то трэба гроши даты.

Стара виддала  висим гривен.
«Нэ заганьбылася»-, казала.
Бо  мала баба инший вибир
И, може, трохы   жалкувала.

Жывэ в сэли цьому Серьога.
Три разы вишалось колысь.
Якбы душа пишла до Бога
Пидлоты  бы пэрэвэлысь.

Зняв мэталэву огорожу,
Свого сусида обикрав.
Як будэ вишатыся, можэ,
Кращэ, аби нихто нэ зняв.

Другый сусид,  Сэргий Царюк,
Мав  жинку - гадыну, п,яныцю
Абы нэ було в нэйи рук,
 Нэ  вкрала б корбу вид крыныци.

Нэ зризала б капусту, выноград,
Нэ лазыла б, падлюка, по полыцям.
Курбановы, над гадом гад,
Сыдять, на щастя, по в,язныцям.