- Молоді всі красиві, а старі вже...
Мій 79-річний дідусь пильно вдивляється в мене своїми синіми, неначе весняне небо, молодими очима (бо ж очі не старіють)... його обличчя в глибоких зморшках, але таке гарне, таке неймовірно рідне і таке скороминуче....Куди там нам "молодим" до тої краси?
- Мені ж буде через рік 80! От здається, що там той рік? А знаєш, в такому віці це вже ціла вічність! Спробуй її прожити!
- Ти начебто підросла...
- Ні, дідусю, то не я підросла...
- Ну що ж ці лікарі мене ніяк не виліковують? Я ж вже хочу листя загрібати, дрова рубати!
- Ріднесенька, от прожив я життя, і що я бачив? Нічого доброго! Дитинство - голодне і холодне, пухлий від голоду ходив... Потім робота, тяжка праця... Так і життя минуло!
- Не цілуй мене, я вже старииий...
Сині шматочкі неба з маленькими прозорими озерцями ще довго проводжають мене поглядом...
Я тепліше кутаюся в шарф... морозно.. але не від вуличного вітру... іду повільно, відчуваючи повне безсилля перед часом, неминучою розлукою, смертю....