тридцять років минає зима, ти пронизуєш тіло кинжалами, там де нас вже з тобою нема, там розквітнули квіти із жалю, там востаннє прокусує нас льодяними синцями і вилами, покриває зимовий палац купу тіл із погнутими спинами
Знаю я недалекий твій путь, в переході ти викинеш номер мій, прокричиш опівночі "забудь!", і сховаєш серце у променях, твоє тіло забуло той крик, що наповнює душу мінорами, і дарує останній порив, що зникає далеко під порами
Я бездарний, можливо, поет і керуюсь не світлом а розпачем, наш з тобою погаснув дует, не зливаємся душами по ночах