Пiсня старого годинника
Шон Маклех
«У селище,
Де пахне рибою, прийшов
З літнього лісу.»
(Йоса Бусон)
Я двері відчинив дощавій пісні літа,
Пустив червневу зливу на поріг
У хату сутінок, що міфами зігріта,
У хату-келію. Молитвами доріг
Причини й наслідки зібрав в долоню Час.
Його мірилом був старий годинник
Отой зозулястий, отой, що будить нас.
Та в сірих буднях, у сансарах плинних
Не зупинився він – пішов назад.
З потворного «сьогодні», де газети й миші
Він нас завів у предковічний лад:
Епоху справжнього, де в космічній тиші
Плоди і бронзу, молоко і мед,
Приносили в офіру Сонцю і воді,
Де право жити здобувалось в боротьбі,
Де зілля дарувало силу і політ,
Де слово – таїнство, де непідробний світ.
Шон Маклех.
ПЕСНЯ СТАРЫХ ЧАСОВ.
«В посёлок, пропахший рыбой, пришёл из летнего леса.»
(Йоса Бусон).
Я дверь открыл счастливой песне лета,
Пустил июньский ливень на порог,
В дом сумерек легендами согретый,
В дом-скит — приют намоленных дорог.
Причинам, следствиям подставил я ладони,
Мерилом времени взял древние часы
С кукушкою, поющей, только тронь их
Блестящий клюв и пёстрые красы.
Где маятник то вправо шёл, то влево,
Гнал время и обратно возвращал,
Являя нам из временнОго чрева
Не мерзость дня мышиного посева,
А ревностный прекрасный идеал.
Где в тишине космической дремоты
Покорствуя бесхитростной еде,
Достойно, без лукавой позолоты
Платили дань светилу и воде
Плодами, молоком, душистым мёдом,
Храня покой под чистым небосводом.
Здесь право жить борьбою обреталось,
Лоза несла свободы элексир
И слово добрым таинством считалось
Отображая первозданный мир.