Поговори зі мною… Пада ніч.
Бездонний, лункий, голкозорий простір
Стискає душу у сталеву сіть.
Самотньо плаче сич у високості.
Та ще цей вітер – виє, гуготить,
Квилить дротами, немовлям голодним,
Що навіть серце рідше стукотить,
Неначе світ весь падає в безодню.
Всі ті жахи підвладні лиш тобі,
Єдиним, тихим, сокровенним словом
Впокорюєш розвихрені світи...
Низає далечінь зоря ранкова.
Тож, зіронько - далека , загадкова,
Крізь темну ніч - брини, дзвени, світи!