Слобода Веровка

Слобода Вєровка  була створена в 1861 році в лісовому урочищі Нодрадин місцевою збіднілою польською шляхтою  села Непізнаничі, яке поміщик Томаш Врочинський  продав німецьким колоністам. Землю під забудову власних помешкань вимушені переселенці викупили у власника Ємільчинського ключа , статського радника та кавалера  ордена Св. Анни 4-го  ступеня, потомственного дворянина  Аполлона Івановича Уварова (1793 р.—1870 р.). Новостворену слободу  Уваров  назвав на честь своєї єдиної доньки  Вєри.

Першими поселенцями  слободи було 12 сімей. Це родини Весельских, Вольських, Жигадлів, Жидецьких Желізків, Кемпських, Комнацьких, Корбутів, Напольських, Островських, Суховецьких та Цвецінських.

Пізніше  за  рішенням Уварова  в  центрі слободи на горі на території 2 десятин   побудували  нову корчму, в яку було запрошено працювати єврейську родину Розенфельда Шайя  з сусіднього  села  Нараївки.

Відповідно вимогам адміністративно-територіального устрою Волинської губернії слобода Веровка відносилася до Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту. Відстань від повітового міста 53 версти, від волості 14 верст.

Згідно карти  Волинської губернії 1867-1875 рр. новостворена слобода Вєровка межувала на той час  с такими населеними пунктами. На північному заході з селом Нараївка, на  північному сході з селом Яблунець, на південному сході з селом Непізнаничі, а на південному заході з німецькою колонією Непізнаничі.  З північно-східної околиці слободи  до південно-східної тягнеться ряд боліт.  Це болота Ліски, Калинске, Салів Луг та Щенівське. З болота  Калинське витікає невелика річка Орлиця,  яка тече на захід через південну околицю слободи і впадає в річку Уборть.

Сусідство з німецькими колоністами  спонукало вєровців до ефективного господарювання.  Під час проведення Столипінської реформи вєровці відстояти своє право проживати на хуторах, де вся земля і господарство знаходилися на одній ділянці і постійно були під контролем господаря.
Все  мінялося  на краще, все поставало по-новому. Продавали малокерованих волів   і заводили коней. Вози стали робити як у німців, на залізних осях,  які були  міцнішими при перевезенні вантажів і легші на ходу.  Плуги і борони робити залізними.  Домогосподарки навчилися працювати на коловоротках, за рахунок чого збільшилися  вироби з полотна та овечої шерсті.

На початку  1906 року минулого століття в слободі  було 57 господарських дворів загальною кількістю мешканців 364 душ . Кожна родина для ведення домашнього  господарства мала у своїй власності землю, розміри якої становили  в середньому  від 12 до 60 десятин. Селяни купляли  землю за власні кошти.  Займалися землеробством і тваринництвом. Власні господарства були великими і заможними. Рентабельне товаровиробництво сільськогосподарської продукції  забезпечувало стабільний рівень цін. До прикладу,  ціни були такими: 1 курине яйце  коштувало 1 копійку, курка -- 20 коп., гуска -- 40 коп., півкварти горілки  -- 40 коп., корова – від 15 до 25 рублів.  Для інформації, місячна платня  вчителя початкової школи складала 25 рублів.

В 1916 році закінчується будівництво залізничної дороги Коростень -- Новоград-Волинськ, яка проходить по південній околиці Вєровкі.

До встановлення радянської влади мешканці слободи вільно здійснювали свої релігійні обряди у різних культових закладах.
 Так, православні в  церкві Різдва Богородиці села Андрієвичі, римо-католики в костьолі села Бараші, а євреї в синагогі м. Новоград-Волинська.

Заможні і вільни вєровці радянську владу, яку більшовики принесли з далекого Петрограду  сприйняли насторожено і без будь якої довіри до неї. 
 
При проведенні примусової колективізації земля і господарства  селян перейшли у власність новоствореного колгоспу.  Більшовицькі агітатори і пропагандисти цинічно брехали селянам про щасливе майбутнє життя. Тих, хто задавав агітаторам незручні питання, брали на замітку і вони непомітно зникали із слободи назавжди.  В селянському середовищі з`явилося нове радянське слово «куркуль». 

Під час сталінських репресій  в 30-і роки минулого століття органами НКВС безпідставно заарештовано і позбавлено волі на різни терміни 16 мешканців слободи, з яких 9 чоловік розстріляно. Нині всі постраждалі від репресій реабілітовані і їхні імена відомі:

Вольський Домінік Іванович 1910 р.н., Дворецький Антон Францович 1903 р.н., Желізко Франка Іванівна 1890 р.н., Жигадло Петро Миколайович 1900 р.н., Жигадло Степан Григорович 1890 р.н., Жигадло Теофіл Іванович 1900 р.н., Кайданович Антон Іванович 1902 р.н., Кайданович Павло Іванович 1904 р.н., Каленський Франц Гнатович  1904 р.н., Куровський Йосип Миколайович 1896 р.н., Островська Рафаліна Михайлівна 1901 р.н.,
Островська Гелена Петрівна 1922 р.н., Островський Вацлав Матвійович 1887 р.н., Островський Іван Вікторович 1905 р.н., Островський Петро Францович 1885 р.н., Островський Степан Петрович 1918 р.н.

В період другої другої світової війни 14 мешканців села  були учасниками  бойових дій в лавах Радянської  Армії та Війська Польського, з яких 11 чоловік загинуло.

Слобода Вєровка  в різні періоди  входила до  таких сільських рад.  Сільська рада  Нараївська (1923; 11.08.1954 р.), Анжелінська (08.09.1925 р.), Красногірська (07.06.1946 р.), Андрієвицька (29.06.1960 р.), Великояблунецька (12.08.1974 р.)

Були у Вєровці і власні учителі, мешканці села -- подружжя Мержвинських, Франц Станіславович та Фелістина  Степанівна.

        Тут   народився Вольський Антон Петрович, (1893 р. – 1986 р.), автор книги «Слобода Вєровка».  Разом з дружиною Вольською Камілією Вячеславівною (1895 р.–1970 р.) народили  і виховали 9 дітей.
        Під час вінчання 28 листопада 1915 року  в Барашівській римо-католицкій каплиці подружжя Вольских, одним з свідків був дворянин Голавський Франц Феліксович, мешканець  слободи Нехворощ Барашівської волості, який серед прихожан каплиці мав великий авторитет. Місцева шляхта добре знала дворянина Голавського  як дуже заможнього госполдарника і людину щирої вдачі. Адже саме він, один з небагатьох  заможніх людей, ще в 1903 році добровільно пожертвував для Барашівської каплиці більше  5 десятин власної землі, вартість якої по місцевим цінам складала 2000 рублів. А ще поважний свідок цього вінчання був одружений на Павліні Іванівній Адамович, яка була рідною тіткою нареченої.   

У Вірівці провів дитинство і юнацькі роки відомий на Житомирщині поет Грабовський Валентин Болеславович (1937 р – 2004 р.)

На протязі  створення  слободи Веровка до перших 12 родин  поселенців приєднувалося більше  30 представників  з таких родин як  Адамовичі, Білявські, Боньковські, Бочковські,  Ваховські, Венгловські, Висоцькі, Вишинські, Войцеховські, Гарбовські, Гонгали, Грабовські, Дурковські, Жолновські, Завадські, Зеленські, Кайдановичі, Каленські, Котвицькі, Кудринські, Куровські, Осинські, Пригоцькі, Свіжевські, Синицькі,  Скаковські , Скоркі,  Словаковські,  Туровські, Фелінські, Шваби, Янковські.

В більшості своїй вказані родини занесені в дворянську родову книгу Волинської губернії.

Тож, дворянському роду нема переводу!

 







 

 


Рецензии