знаєш, я стала настільки щасливою
саме в той момент, коли зустріла
одного разу
тебе
в кутку кімнати.ти сиділа на ліжку, підібгавши свої довгі неприродні аж до синяви
і поколювання на кінчиках пальців ноги
вона ховалась від сонця в закутках найпотаємніших таємниць
тіней , які ми можемо спостерігати лише у снах,
у які так свято вірять поморщені, напівживі-непівмертві,
напівсолодкі, напівсухі, безпам'ятні, проте до самого дна налиті
алкогольними п'янкими ранками,
розмішаними спогадами.
Моментами, коли прокидаєшся,
а у тебе крізь руки проростає гіркими коренями польові квіти,
наповнені чужими голосами і іменами,
які ти так ніколи і не згадаєш.
Старими автівками без даху,
якими ми так безповоротньо мчались зруйнованими,
спаленими мостами ,
не боячись скотитись в прірву,
де чигає холодна порожнеча(а вона ж, усім відомо, на кожному кроці).
вбігали до твого дому, схованого серед дерев,
твоїх улюблених, вічно літніх,
вічно покритих цвітом і бджолами, такими ж солодкими,
як і їх мед, замішаний до твого холодного чаю
на підвіконні серед сонячних вазонів твоєї сонячної країни.
вони, вазони себто, здавалося б ,
уже ,замість кисню, дихають димом твоїх м'ятних цигарок,
дешевого табаку з вишневими домішками,
гіркотою твоїх думок і поїджених міллю старих,
що от-от розсипляться
(і ніхто уже ніколи не дізнається. чорт візьми, що ж там написано?!)
книг.
ну от , пам'ятаю, як ми вбігали
із дитячим безпосереднім вереском і сміхом,
гримали дверима і дзеленькали всоте китайськими
старовинними дзвониками,
подарованими на католицьке різдво,
яке ти уже роками забуваєш святкувати, бабусею.
ми влітаємо до кухні. "протяг...-шепочеш ти".і твоя уквітчана
фіранка так кумедно злітає догори ,
вилітає крізь вікно, вплітається і розганяє хмари,
ховається за сонцем і врешті зникає...
а ми регочемо, як божевільні, сп'янілі від сонця твоєї країни,
дешевого портвейну і коротких(проте, яких!.)
акацієвих обіймів.і я бачу,
як ти готова зірвати і подарувати мені усе-усе,
що в тебе є чи колись було,
разом із своїм небом, полуничними пиріжками, деревами,
які так таємничо ховаються в саду, свою стару автівку без даху,
галактику зі всіма супутниками і світилами, які рано чи пізно..
таки згаснуть.згасне усе, окрім того,
що маємо ми з тобою, моя дорога.
як жаль..що ти - це всього лиш
я.