Попередня частина: http://www.proza.ru/2016/02/28/2507
Як повіє вітер буйний
над лісами,
ламає дерева,
що понад скелями,
зламає сухе і старе
та обабіч поля,
блискавками биту
самотню тополю.
А кого не зможе
вітер поламати?
В дружньому ряду
сосну не зламати,
там, де молодії
ростуть дерева,
а поруч із ними –
кущі і трава.
Вітер хилить юну
вербу над потоком,
та її не зломить,
нахиляє боком,
хилиться калина,
гілками хитає,
та на сніг і землю
ягоди скидає.
Лежать гілочки
на землі і снігу,
наче краплі крові
вони червоніють,
хоч не поламає
вербу і калину,
може засмутити
молоду дівчину.
Як там її милий,
десь на простогоні,
може заховався
в бліндажі на сході?
Коли вітер буйний
не стане гудіти,
сонце встане рано
і почне світити?
Засвітило сонце –
радіє земля,
милий подав звістку,
вітер затихав,
та уже не губить
ягоди калина,
звеселила звістка
молоду дівчину.
Фотографія із інтернету.
28.02.2016.