Я не посоромлюсь зрівняти людське життя з пачкою цигарок. Таких бажаних кимось і недовговічних. Поясню зрозуміліше: ти - цигарка. В твоєму житті з'являється людина, якій ти стаєш близьким, вона хоче бачити тебе, насолоджуватися тобою, користуватись, стати одним цілим. Але не варто забувати, що ти - пачка цигарок в якій всього лише 20 штук, ти - цигарка, яка не може горіти вічно. Людина затягнеться тобою раз, другий, десятий і покине на годину-дві, доки знову не відчує, що ти їй нестерпно потрібен.
Ти розумієш, що спочатку ТИ гориш, вивільняєш дим, яким жадно окутуєш людину як зовні так і зсередини, а потім ти тупо тлієш. Тебе інтенсивно намагаються загасити об попільничку, але ти так просто не здаєшся, вогнем, який ще залишився десь вглибині, намагаєшся втрматись "живим", вічним.
А потім що? Нічого. Темрява. Лежиш вже окурком серед решти таких самих зітлівших, покинутих частинок твоєї душі. Все б нічого, але іноді, коли ти вже не потрібен, тебе просто беруть і затоптують в землю брудною підошвою, хоча ти ще "дихаєш".
"Що стається, коли в пачці закінчуються цигарки? " - запитаєте ви мене, хоча і самі вже знаєте відповідь: коли душа закінчується, то і оболочка не потрібна, якою б дорогою і яскравою вона не була. Вас просто беруть і викидають, в деяких випадках жорстоко мнуть в руці.
Так з кожною новою людиною. І вже не боляче. Вже ніяк.
Ви просто бажана пачка з цигарками, яка з часом стає непотрібом, сміттям від якого потрібно позбутись. Вас легко замінити. Ви - ніщо.