Повірте, я знаю, вам може здатися дивною і навіть недоцільною тематика даної статті, та повірте, ще більш дивно те, що саме я її пишу і публікую. Все почалося з новин російських телеканалів, де наполегливо намагалися донести думку, що на Сході України Правий Сектор воює з ополченцями. Звичайно ж, нікого вже не здивуєш тим, що для них Правий Сектор винен в усіх бідах України і навіть деяких Росії, і я б навряд чи звернув би на це увагу, але через кілька днів почув уже від своєї співвітчизниці: "Чому росіяни в АТО вбивають укропів?" І тут мене осінило: невже більшість і справді вважає, що цю війну ведуть політичні сили, їх послідовники, члени різних партій? Чи, можливо, хтось вважає, що Правий Сектор і Укроп щось більше, ніж громадсько-політичні організації? І от тоді я зрозумів, що ця стаття справді заслуговує право на існування, навіть якщо її ніхто не прочитає.
Отже, почнемо з основ. У АТО воюють: добровольці, контрактники і спецпризначенці. Під спецпризначенцями я розумію не лише спецназ, а будь-які професійні військові формування, що відрізняють високим рівнем підготовки і озброєння. Чи є серед них члени Правого Сектора або Укропу чи, принаймні, співчуваючі ним? Скоріше за все, так. Чи впливає це хочь якось на їх вчинки? Аж ніяк. Ці люди професіонали і те, що один з них правосек, а інший комуніст не впливає на виконання ними бойового завдання. Вони отримують за це зарплатню, для них це робота, а свої політичні погляди вони залишають вдома. Таким чином, вплив політики на них прямує до нуля.
Контрактники складають значну частину української армії. Тут треба сказати, що як і спецпризначенці, вони пішли на службу заради зарплатні, але останнім часом кількість контрактників різко виросла і, свою роль тут, само собою, зіграла і політична агітація. Але, хоча відсоток співчуваючих Правому Сектору і Укропу серед них значно більший, ніж у попередній групі, вони все одно підкоряються військовій субординації, а їх командири, як правило, не особливо політично активні люди. Таким чином, вплив політики сприяє збільшенню їх числа, але не більше того.
На відміну від двох інших груп, добровольці мали право вибору, брати їм участь у цій м'ясорубці, що, можливо, визначить долю нашої держави або залишитися осторонь. І тому, очевидно, що політично активних громадян серед них буде найбільше. Але ж, знову-таки, ними все не обмежується. Дехто йде на війну тому що любить свою країну і хоче зберегти її незалежність, а на владу йому плювати: будь хоч монархія, аби українська; інші прагнуть зупинити кровопролиття, доки воно не торкнулося їх рідних та близьких; хтось просто заробляє гроші - є й такі, не треба бути наївними, не всіх штовхає на подвиги патріотизм; а деякі мотиви я навіть згадувати не хочу… Чужа душа потемки, що й казати. І навіть серед "політично-активних" є не лише Правий Сектор і Укроп. Я скажу більше: якщо добре пошукати, ви неодмінно наштовхнетеся серед добровольців на одного-двох комуністів. А що такого: доктрину "комунізму в одній країні" ніхто не відміняв і як би націоналістам не хотілося нерозривно пов'язати комунізм з Росією, не варто забувати, що у його джерел стояли два німця. Це європейська штука, панове. А славнозвісний добровольчий батальйон "Правий Сектор" зараз підкоряється міністерству Внутрішніх справ, а значить, відноситься до однойменної політичної сили не більше, ніж наші футбольні клуби до однойменних заводів. Отже, незважаючи на те, що політичний вплив на добровольців є найбільшим, він являється далеко не єдиним чинником і його значення сильно перебільшується закордонними ЗМІ.
Отже, ми розібралися, що Правий Сектор і Укроп, як такі, не беруть безпосередньої участі у конфлікті. Чим же вони займаються і що взагалі собою представляють? Мені здається це питання, яке не зовсім відповідає темі даної статті, тож дозвольте мені відповісти на нього якось іншим разом.
Висновок. Я щиро захоплююсь людьми, що ризикують своїм життям заради скорішого закінчення цього жахливого конфлікту. І я поважаю їх, якими б мотивами вони не керувалися. Мені огидні політики, що використовують смерть і страждання своїх співвітчизників, для піару своїх партій. Воюють не політичні сили, воюють люди, у кожного з яких своя душа, а душі, як відомо, не слідують партійним програмам.
До свідашки, і пам'ятайте, що таким речам, як війна краще бути холодними, ніж гарячими.