С украинского http://www.proza.ru/2016/02/11/373
«Да сгинет всё зло по весне
В пустоши зеркала-ока,
Что сотворилось во сне
Уставшим Богом»
(Уильям Батлер Йейтс)
Я живу между двух камней
На плоскогорье Грустных Стихов,
На плато Безнадёжных Поэм,
В стране Переплетённых Звуков.
Как-то встретил схимника,
Даже не схимника, а монаха
Беглеца от мира больного
В сумерки шепота в тиши -
Неизвестных слов об Истине
Из монастыря Клонмакнойс -
Давно разрушенного,
Давно сожжённого и загубленного,
Где забыли даже имя чудака-короля
Диармайта мак Кербайлла,
Что камень первый в основание заложил
Вместе со святым Киараном,
Что шептал или напевал об этом:
«Пускай моя рука будет над твоею,
О, король-воин, ибо будешь ты
Над всеми людьми в земле Еринн
Властью своею мудрой...»
И мы с тем монахом блуждали
Строчками грустных летописей,
Меж словами и буквами
Страшных, как жизнь, былин,
А потом, в ночь завернувшись,
Как в старую рваную сутану,
Он ушёл паломничать,
А может, просто блуждать,
А может, не блуждать, а быть,
Оставив меня меж камней -
Жить или пророчествовать
О вас – минут транжиры,
Под этим солнцем жёлтым...
Примечание:
На самом деле тот монастырь называется не Клонманнойс, конечно, а Клуайн Мик Нойш (ирл. - Cluain Mhic Nois) — «Луг сынов Нойса», основан был в 545 году. Монах из этого монастыря ко мне действительно приходил – в ночь на Имболк. И что-то там рассказывал о святой Бригитте. Я даже не спросил, когда он жил и когда умер. Просто позволил ему вспоминать и философствовать…
***
Камiнне життя
Шон Маклех
«Та згине все зло по весні
В пустищі дзеркала-ока,
Що створено було у сні
Втомленим Богом.»
(Вільям Батлер Єйтс)
Я живу між двома каменями
На плоскгрір’ї Сумних Віршів,
На плато Безнадійних Поем,
В країні Переплетених Звуків.
Якось зустрів схимника
І то не схимника, а монаха
Втікача від світу хворого
У сутінки шепоту та тиші -
Незнаних слів про Істину
Таки з кляштору Клонмакнойс -
Давно зруйнованого,
Давно спаленого і потлумленого,
Де забули навіть імено короля-дивака
Діармайта мак Кербайлла,
Що камінь перший в підмурки заклав
Разом зі святим Кіараном,
Що шепотів чи то проспівав:
«Нехай моя рука буде над твоєю,
О, королю-воїне, бо будеш ти
Над усіма людьми в землі Ерінн
Владою своєю мудрою...»
І ми з тим монахом блукали
Рядками сумних літописів,
Між словами і літерами
Страшних як життя переказів,
А потім у ніч загорнувшись,
Як у стару сутану подерту,
Він пішов собі тинятися,
А може просто блукати,
А може не блукати, а бути
Лишивши мене між каменями -
Жити чи то пророчити
Про вас - хвилин марнотратники,
Під сонцем оцим - жовтим...
Примітка:
Насправді той монастир зветься не Клонманнойс, звісно, а Клуайн Мік Нойш (ірл. - Cluain Mhic Nois) — «Лука синів Нойша», заснований був у 545 році. Монах з того монастиря до мене справді приходив - у ніч на Імболк. І щось там розказував про святу Бригіту. Я навіть не спитав його коли він жив і коли помер. Просто дозволив йому згадувати і філософствувати....
© Copyright: Шон Маклех, 2016
Свидетельство о публикации №216021100373