Мое чувственное осознание… Оно приходит внезапно, когда ты вдохновляешь крыльями мотыльков, которые щекочут, ласкают, нежат, доводят до безумия. Чувствую свое тело изнутри, ощущаю связь чувственного с интеллектуальным, становлюсь похожей на счастливое существо, движения которого естественны, легки и грациозны. Прогибаюсь, как кошка, ощущая тепло в пояснице…мотыльки садятся на колени, щекочут крылышками бедра… вот один нежно касается живота.Чувствую тепло… Оно поднимается выше, к сердцу. А потом появляется сладость на языке. Я как будто слышу твои слова: Я люблю тебя самым дорогим глотком вина, который согревает твое сердце, люблю пьянящим осенним медом, который согревает твою душу, люблю ярким весенним ожерельем, которое обвивает твое тело, в предчувствии мотыльков моих губ…
Мое чувственное осознание на нежных крылышках мотыльков твоих губ. Вначале осознаю внутреннюю расщепленность и утрату смысла в потоке жизни. Но это пока первый мотылёк не касается моего тела. Он освобождает меня от внутреннего диалога навязчивых деструктивных мыслей. Я почти не могу владеть собой, но моим телом сейчас управляешь ты… я отдаю его тебе, потому что доверяю мотылькам твоих губ. В какой-то момент мои мышцы напрягаются, я наполняюсь эмоциями, как река наполняется талой водой. Я хочу вернуть тебе мотыльков. Мои губы касаются твоего тела... нежные крылышки, словно воздух, едва слышны на твоей коже. Но ты чувствуешь их, с наслаждением закрывая глаза. Мотыльки касаются твоих век. Пьют влагу твоих губ, потом их легкие крылышки щекочут твою грудь... и прикасаются к пупку. Ти напрягаешь мышцы. Я страстно желаю вернуть тебе мотыльков... и ты готов принять их.
***********************
Повернення метеликів
Моє чуттєве усвідомлення ... воно приходить зненацька, коли ти надихаєш крильцями метеликів, що лоскочуть, пестять, голублять, доводять до нестями. Відчуваю своє тіло зсередини, відчуваю зв’язок чуттєвого з інтелекуальним, стаю подібною до щасливої істоти, рухи якої природні, легкі, граціозні... Прогинаюсь, наче кішка, відчуваючи тепло в попереку... метелики сідають на коліна, лоскочуть крильцями стегна... ось один ніжно торкається живота. Відчуваю тепло.. Воно піднімається вище, до серця. А потім з’являється солодкість на язиці. Я немов чую твої слова: Я кохаю тебе найдорожчим ковтком вина, зігріваючи твоє серце, кохаю п’янким осіннім медом, зігріваючи твою душу, кохаю яскравим весняним намистом, огортаючи твоє тіло... в передчутті метеликів моїх губ..
Моє чуттєве усвідомлення на ніжних крильцях метеликів твоїх губ. Спочатку усвідомлюю внутрішню розщепленість та втрату сенсу в потоці життя. Аж поки перший метлик не торкається мого тіла. Він звільняє мене від внутрішнього діалога нав’язливих деструктивних думок. Я майже не можу володіти собою, але моїм тілом зараз керуєш ти... я віддаю його тобі, бо цілком довіряю метеликам твоїх губ. В якийсь момент мої м’язи напружуються, я наповнююсь емоціями, немов ріка наповнюється талою водою. Я хочу повернути тобі метеликів. Мої губи торкаються твого тіла... ніжні крильця, наче повітря, ледве чути на твоїй шкірі. Але ти відчуваєш їх, з насолодою закриваючи очі. Метелики ледь торкаються твоїх повік, потім п’ють вологу твоїх губ, потім їх легкі крильця лоскочуть твої груди... нарешті вони торкаються пупка. Ти напружуєш м’язи. Я пристрасно бажаю повернути тобі метеликів... і ти готовий прийняти їх.