Борис Завидняк, Борислав
ВЕЧІР
Не було дня щоб він не обернув
Звичайний сірий день на дивосвіт.
У душу влив, джерелами питну,
Цілющу воду на посушний цвіт.
Косим потоком світла мандрував
Діброви коридором осяйним,
Зеленим малахітом ока став
Ласкаво зміряв, сівши понад ним.
Недопалок малиновий жбурнув
Заграви в плавні літеплі рядном,
Спиною покосився у траву,
Щоб небозвід змайнув догори дном.
Розмов уривки поміж парканів
Підняв і йшов на самоті все пішо
Цикадою, як день посутенів
І в тихі зорі непомітно вийшов.
________________
Мой перевод
ВЕЧЕР
Он ежедневно дивно превращал
Обычный серый день в волшебный мир
И душу как источник наполнял
Целебной влагой, точно эликсир.
Потоком света шествовал густым
В простор дубравы, осиянный храм.
Глазком зеленым малахита освятив
Лесное озеро. Прилег, устав.
Метнул малиновый огарок в топь
Заката, теплых плавней зеркала.
Спиною покосился, словно сноп,
И небосвод коснулся тайны дна.
Обрывки разговоров меж оград
прибрал он. Отшельником без слов пешком
сквозь сумерки и пение цикад
в сонм тихих звезд Плеяды вошел легко.