Попередня частина: http://www.proza.ru/2016/01/25/2508
У тому полі і країні іще досі
неупокоєні тіла, і душі теж,
а хтось живе у минулому світі,
який знаходиться обабіч меж.
Пора із цвинтаря старого вийти,
але включили зомбоящик мертвяки,
у ньому вони іще хочуть жити,
бути живішими за всіх живих.
Уже пора їх відспівати,
щоб не піднялися з могил,
ворота закривати в кладовище,
на світ живих дивитися іти.
В країні тій посеред площі
хтось невідспіваний лежить,
до себе він живих потягне
і хоче власністю зробить.
Давно пора йому в могилу
і світ його із ним туди ж,
країні цілій ще несила
вже відірватись, далі йти.
Пора молитви прочитати
і опустити у могилу, вниз,
може кілки з осики готувати,
чи срібні кулі і обріз.
Можливо, що не знадобляться,
але це станеться саме тоді,
як зомбоящик стануть відключати,
канали залишивши чесні і прямі.
Колись ось так воно і буде,
нелегким є для правди шлях,
професія, що давня всюди,
устигне, сили час додасть.
Буремнії часи тривають,
коли спокійними вони були?
Минає час, життя триває,
життя у часі змінюємо ми.
Картина із інтернету.
01.2016.