Богдан Завидняк
***
У тихий час вечірніх шепотінь,
Коли лягають сизокрилі ласки,
Загорнуті в напівпрозору тінь
Тепла любові, поцілунків казки,
Коли розтринькав дорогий нам час,
У борозни втоптавши спересердя
Хвилини задушевні поміж фраз,
Що вибиті чеканкою на тверді,
Іще горить десь там оте тепло,
Загорнене в сувої пломінкої
Оселі серця, снігом замело
Дороги, де стрічаються обоє
Світи ночівлі й пломінкого дня,
Сказати хочуть зорями у небі –
Нехай щастить, як любий обійняв
Твій силует з молитвою Отцеві.
9 лютого 2015 р.Б.
* * *
Порой вечерней тихих шептунов
и голубков, воркующих о ласке
в полупрозрачной тени светлых снов,
тепла любви и поцелуев сказки,
когда минутки лишней у транжир
не остается для бесед сердечных,
мгновение, вращающее мир,
зарубкой твердой отчеканит вечность.
Там теплится еще живой огонь,
и искренен очаг душевный в доме,
а на дороге снег ногою тронь -
и сразу крылья для двоих утонут.
Миры приюта и лучистых дней
и пожеланье звезд на небосводе -
в объятьях милых будь еще нежней,
в мольбах Отцу твой путь к любви свободен.
Переклад Ірини Мадриги