Поранена птаха

               

Чуєш,  журавлі  курличуть,  покидаючи зелені гаї? Ніби нас з собою кличуть у незвідані краї.
За обрієм сонце сідає. Пожовкли  листя і трава. А серце туга крає: «Була  б та птаха жива, що відстає від зграї  і  крилом ледь махає. На поміч жалібно зове».

Але  зграя не бачить, що пташці зле. Летить собі клином, курличе. А птаха та матір кличе.

Почула вона  плач пташеняти, відокремилась від клину.

„ Тепер я не загину, - подумала птаха. - Яка я невдаха! Сама не змогла летіти. Мама мене на крило своє взяла, щоб на землю не впала. Посадила тихенько на поле й сказала, щоб я їх восени  чекала. І злетіла до зграї. А я залишилась одна і не знаю, чи восени зустріну їх, чи впізнаю?”

- Я на вас, рідні, чекаю! – крикнула їм навздогін.

З сумом дивилась на небо до тих пір, поки зникнув за обрієм клин.

Залишилась одна серед степу пожовклого птаха.  Тремтіла від страху.  Темного неба злякалась і під кущем заховалась. Сиділа там до ранку. А на світанку їжу шукала. Вижити ж  мАла!

 Самотня, у тузі, у страху, без  друзів птаха жила. А вона ж ще малА! Серденько від жаху немов  зупинилось,  коли щось бігало поряд і в землю зарилось. Й лисиці вона боялась. Та здаватись їй не збиралась. Розумною птаха була. Примітила невеличкий будиночок на краю села. До бабусі у двір вночі таємно кілька разів ходила.  А коли бабуся побачила птаху вдень, то її пожаліла, та від морозу птаху захистила. В оселі своїй поселила. Взимку бабуся дитячі пісні співала. А птаха, мов людина, до свого серця все приймала. Бабусю лагідно дзьобиком щипала, щоб вона відчувала, що не одинока, що з нею птаха поряд білобока з ніжним пір’ям. І якщо вірити повір’ям, то в оселі разом з птахою щастя  заселилось.

І справді! Бабусі з птахою веселіше стало жити.  І самотності не в  змозі тепер серце її зупинити, як це було третього дня. Та побачивши у своєму дворі самотню, знесилену пташину, подумала: „Я не загину. Треба птаху спасати. Відігріти,  нагодувати”. І птаха назустріч бабусі пішла.

Тепер вони не самотні. Живуть в тепленькій оселі. Чекають, коли скінчиться зима й наступлять дні спекотні, щоб птаха жити на волі змогла та пам’ять про бабусине щире серце зберегла. 

... Вижила й виросла птаха. Може літати. Чекають з бабусею повернення  з вирію пташиних  рідних, щоб запросити їх до своєї хати.

17.11.2015
  12:05